Читати книгу - "20 000 льє під водою"

клуби чорного диму, палуба дрижала від клекотання пари в котлах, що працювали під високим тиском.

Могутній гвинт запрацював, і «Авраам Лінкольн» під усіма парами кинувся до тварини. Тварина підпустила до себе корабель на відстань напівкабельтова. Потім неквапно попливла, тримаючись на шанобливій відстані.

Принаймні три чверті години продовжувалася погоня, але фрегат не виграв і двох туазів. Було очевидно, що при такій швидкості тварини не наздогнати.

Капітан Фарагут люто смикав свою густу бороду.

— Неде Ленд! — гукнув він. Канадець підійшов.

— Ну, містере Ленд, — сказав капітан, — чи не час спустити шлюпки?

— Доведеться почекати, пане, — відповів Нед Ленд. — Поки ця тварюка сама не побажає датися в руки, її не візьмеш!

— Що ж робити?

— Підняти тиск пари, якщо це можливо, пане. Я ж, із вашого дозволу, вмощуся на бушприті[27] і, як тільки ми підійдемо ближче, ударю по цій тварині гарпуном.

— Ідіть, Неде, — відповів капітан Фарагут. — Збільшити тиск пари! — скомандував він механікам.

Нед Ленд зайняв свій пост. Запрацювали топки, і гвинт став давати сорок три оберти за хвилину; пара клубами виривалася назовні через клапани. Кинутий у воду лаг показав, що «Авраам Лінкольн» робить вісімнадцять з половиною миль за годину.

Але і проклята тварина пливла зі швидкістю вісімнадцять з половиною миль за годину!

Протягом години фрегат йшов на такій швидкості, не вигравши жодного туаза! Як це було принизливо для одного із найбільш швидкохідних суден американського флоту! Команда шаленіла. Матроси проклинали морське чудовисько, але воно й у вус не дуло! Капітан Фарагут уже не смикав свою борідку, а кусав її.

Знову було покликано старшого механіка.

— Тиск доведений до межі? — запитав капітан.

— Так точно, капітане, — відповів той.

— Скільки атмосфер?..

— Шість з половиною.

— Доведіть до десяти.

Воістину американський наказ! Капітан пароплава якої-небудь приватної компанії на Місісіпі, у прагненні обігнати «конкурента», не міг би вчинити краще!

— Консель, — сказав я моєму вірному слузі, — ми, як видно, злетимо в повітря!

— Як буде завгодно пану професору! — відповідав Консель. Зізнаюся, відвага капітана була мені до душі.

Запобіжні клапани були затиснуті. Знову засипали вугілля на колосники. Вентилятори нагнітали повітря в топки. «Авраам Лінкольн» рвався вперед. Щогли дрижали до самого степса[28], і вихори диму з трудом проривалися назовні крізь вузькі отвори труб.

Удруге кинули лаг.

— Скільки ходу? — запитав капітан Фарагут.

— Дев’ятнадцять і три десятих милі, капітане.

— Підняти тиск!

Старший механік скорився. Манометр показував десять атмосфер. Але і чудовисько йшло «під усіма парами», роблячи без помітного зусилля по дев’ятнадцять і три десятих милі за годину.

Яка гонитва! Не можу описати свого хвилювання. Я тремтів усіма фібрами[29]! Нед Ленд стояв на посту з гарпуном у руці. Кілька разів тварина підпускала фрегат на близьку відстань до себе.

— Наздоганяємо! Наздоганяємо! — кричав канадець.

Але в той момент, коли він готувався метнути гарпун, тварина рятувалася втечею, розвиваючи швидкість не менше тридцяти миль на годину. І в той час як ми йшли з максимальною швидкістю, тварина, немов знущаючись над нами, описала навколо нас велике коло! В усіх нас вирвався шалений вигук.

Опівдні нас відокремлювала від тварини така ж відстань, як і о восьмій годині ранку.

Капітан Фарагут наважився, нарешті, удатися до більш крутих заходів.

— Ага! — сказав він. — Від «Авраама Лінкольна» тварина вислизає! Подивимося, чи вислизне вона від конічних бомб! Боцмане! Людей до носової гармати!

Гармати на бакові негайно зарядили і навели. Пролунав постріл, але снаряд пролетів на кілька футів вище від тварини, що знаходилася на відстані півмилі від фрегата.

— Вправнішого навідника! — скомандував капітан. — П’ятсот доларів тому, хто пристрелить цей виплодок пекла!

Старий канонір із сивою бородою, — я як зараз бачу його спокійний погляд і незворушне обличчя, — підійшов до гармати, ретельно навів її і довго прицілювався.

Не устиг пролунати постріл, як розляглося багатоголосе «ура!».

Снаряд улучив у ціль. Але дивовижа! Ковзнувши по спині тварини, що виступала з води, ядро, відлетівши милі на дві, упало в море.

— Ах, щоб тобі! — скрикнув розлючено старий. — Тож цей гад у панцирі із шестидюймового заліза!

— Прокляття! — закричав