Читати книгу - "Повернення до зірок"

Джоне. У хвилини найбільшої небезпеки ви зовсім не відчуваєте страху, а зараз весь тремтите. У густих сутінках можна було б прийняти Коркханна за людину, якби не шерех його пір’я і обличчя з гачкуватим дзьобом і мудрими спокійними очима.

— Здається, я просив вас не читати мої думки.

— Ви не розбираєтеся у телепатії, — сказав Коркханн. — Я не заглиблююсь у ваші думки, але не можу заборонити собі відчувати ваш емоційний настрій. — Помовчавши, він додав: — Я прийшов до вас, щоб проводити на Раду. Мене попрохала Ліанна. Ґордон знову відчув, як у душі оживають роздратування і образа.

— Що треба від мене Раді і принцесі Ліанні? Я не в курсі тутешніх справ. До того ж я — примітив, не варто забувати це.

— В якійсь мірі ви маєте рацію. Але Ліанна — жінка і принцеса. Ваші почуття настільки ж складні для неї, як і її для вас. Не забувайте про це.

— Дідько! — Вибухнув Ґордон. — Не вистачало ще мені, як відставному коханцеві, вислуховувати слова втіхи від… Від…

— Від гіпертрофованого горобця, — закінчив Коркханн його думку вголос. — Гадаю, це одне з пернатих, які населяють вашу Землю. Заспокойтеся, ви мене не образили.

— Вибачте, я не хотів, — розгубився Ґордон. Він сказав це цілком щиро. Хоча спілкуватися з негумано’ідами досі було незвично, але з Коркханном їх пов’язувало багато. Без його допомоги він навряд чи вибрався б з тих труднощів, які довелося пережити разом. — Добре, я йду.

Вони покинули величезну темну залу. Було вже досить пізно, і у широких коридорах палацу вони нікого не зустріли. Але у цій тиші й порожнечі Ґордон відчував невимовну напругу, яка завжди передує небезпеці. Відчуття це не було породжене його уявою: адже небезпека звідси далеко, вона зачаїлася на границях Маркізатів Зовнішнього Космосу, далеких, диких кордонів Галактики. Однак той факт, що Рада зібралася такої пізньої години, відразу після їх раптового повернення, говорив про серйозність і розміри небезпеки.

Коли вони увійшли до невеликого приміщення, обшитого дерев’яними панелями, до Ґордона звернулося чотири обличчя. Він прочитав на них багату гаму почуттів: від неспокою до неприкритої ворожості. Коркханн був єдиним негуманоїдом тут.

Ліанна, головуюча за столом, привіталася і представила Ґордона чотирьом чоловікам, своїм колегам.

— Це справді необхідно? — Поцікавився наймолодший з них, піднявши густі брови, і різко додав: — Нам відома ваша прихильність до цього землянина, принцеса, але я, щиро кажучи, не бачу сенсу…

— Я не напрошувався, — перервав його Ґордон, — Я…

Блакитні очі Ліанни зустріли його погляд.

— Так, це необхідно, Абро. Сідайте, Джоне.

Він сів за стіл, готовий до відсічі, і тут же почув шепіт Коркханна:

— Не слід бути таким агресивним…

Зауваження істоти, настільки схожої на величезного птаха з бурштиновими, повними мудрості очима, змусило Ґордона посміхнутися, і він дозволив собі трохи розслабитися. Абро заговорив, грубо, не дивлячись на нього:

— Ситуація складається таким чином. Наважившись використати силу проти суверена Фомальгаута, НаратТейн став нашим ворогом. Моя думка — слід нанести удар на випередження. Відправити на Тейн ескадру важких крейсерів, щоб добряче провчити Нарата і його Геррнів.

У глибині душі Ґордон не міг з цим не погодитися: знову він бачив, як вони ледь вислизнули від неминучої загибелі. Однак Ліанна повільно похитала головою, увінчаною ореолом золотого волосся.

— Мій кузен Нарат не представляє небезпеки, хоча давно вже плете змови проти мене. Та, що він може зі своїми варварами? Але тепер його союзники — графи Зовнішнього Космосу.

— Тоді треба вдарити по ним, — суворо мовив Абро. Ґордон відчув мимовільну симпатію до цієї прямої, рішучої людини, хоча той і прийняв його так недоброзичливо. Але почув свистячий, тремтячий голос Коркханна:

— Це теж не головний противник. Невідомі таємні сили ховаються за спиною графів і Нарат Тейна. їх посланець ледь не став причиною нашої загибелі. Нам не вдалося дізнатися, хто це був. Ґордон згадав закутану в сіре істоту, яка прибула на Тейн разом з Сін Крівером і атакувала їх розум могутньою, руйнівною силою. Ліанна зблідла. Вона теж згадала.

— Вдаривши по графам, ми відкриємо, хто стоїть за ними, — сказав інший радник. — Абро має рацію.

— Ви, схоже, забуваєте, — втрутилася Ліанна, — що графи — союзники Імперії.

— Як і ми, — сказав Абро. — Тільки ми лояльні.

Ліанна кивнула.

— Звичайно. Однак ми не можемо нанести удар, не проконсультувавшись спочатку з Трооном.

Ґордон відчув загальне незадоволення. Цим людям, як і більшості громадян маленьких королівств, було притаманне непомірне почуття гордості, тому їх обурювала думка, що вони залежні від когось у своїх рішеннях. Але Імперія є Імперія. Наймогутніша держава Галактики, яка панує над неймовірним числом зоряних світів…

— Я посилаю для переговорів Коркханна, — сказала Ліан. — Супроводжувати його буде Джон Ґордон.

Ґордон відчув, як шалено закалатало серце. Троон! Він знову побачить Троон!..

Абро став гаряче заперечувати, а Астус Нор, старійшина Ради, встав, щоб висловити загальний протест. Змірявши Ґордона довгим вивчаючим поглядом, він повернувся до Ліанни.

— Ми не маємо права судити про ваш вибір фаворитів, ваша високість, але не можемо мовчати, коли вони починають пхати свого носа у державні справи. І ми говоримо — ні. Ліанна теж встала, розгнівана, але старий витримав її спопеляючий погляд. Однак вона не встигла сказати й слова, як втрутився Коркханн. Він перервав її, але з таким тактом і витонченістю, що ніхто не образився.

— З вашого дозволу, ваша високість, я хотів би відповісти на це зауваження. — Він пильно подивився на чотири розгніваних обличчя. — Ви, здається, не сумніваєтеся у тому, що я володію певними здібностями і рідко помиляюся у фактах?

— Ближче до справи, Коркханн, — пробурчав старійшина.

— Добре, — відповів міністр, опускаючи пазури на плече