Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

190
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 92
Перейти на сторінку:
вини буде довго його мучити.

Коли експерт Мігаш з інспектором Козаком та понятими закінчили свою роботу і трупи повезли у морг, майор наказав організувати охорону будинку, запросив до машини прокурора, і вони поїхали назад, у центр міста.

Незабаром довгастий, просторий кабінет Романюка на другому поверсі старого, що розташувався між двома вулицями, будинку міліції заповнили офіцери, які мали увійти до оперативно-слідчої групи по розшуку убивць Каталін, Ілони та Єви Іллеш.


2

Сонце підібралося до старовинного Ужгорода непомітно, наче скотилося з далеких перевалів. Спочатку воно освітило високі будинки студентських гуртожитків на лівому березі Ужу, ковзнуло через міст і заграло на дзеркальних вікнах інтуристського готелю, що велично прикрашав правий берег.

Біля під'їзду готелю, незважаючи на ранню годину, вже товпилися туристи. Під широким «козирком» над входом були складені їхні речі, неподалік стояв порожній «Ікарус». Чекаючи посадки, гості, з Угорщини грілися в теплих променях сонця. Тим часом перекладач бігав по готелю, розшукуючи водія автобуса.

Лайош Сабо, Імре Хорват і Териз Чекан стояли окремо. Так вийшло, що закордонні паспорти вони одержували в агентстві одночасно і відтоді трималися одне одного. Досі вони не були знайомі, і тільки ця поїздка до Радянського Союзу звела до гурту всіх трьох різних за характерами людей, здружила короткочасною дорожньою дружбою, привчила триматися купи… У будь-якій туристській подорожі утворюються отакі групи. Вони виникають стихійно, самі собою, в залежності від збігу обставин, інтересів, симпатій або антипатій — це неминуче і властиве духу людському.

— Ну, Імре, як ваш зуб? — спитала Териз, красуючись у новому брючному костюмі. — Перестав боліти?

— А так. — Імре зобразив на своєму обличчі посмішку. — Здається, вперше за дві доби виспався.

— Це дуже необачно їхати в дорогу із хворим зубом, — торохтіла жінка. — Ви, Імре, відчайдушна людина… Я, до речі, теж почуваю себе краще, ніж учора. Так би мовити, акліматизувалася у гостях.

— Тут акліматизуватися нам нічого. По всьому басейну Тиси до самого передгір'я Карпат клімат приблизно однаковий. — втрутився високий Лайош.

— Териз мала на увазі не географічний клімат, — процідив крізь зуби Хорват. — Правда, Тери?.. А те, що ця місцевість теж частина Великої Угорської рівнини, яка після війни відійшла до Радянського Союзу, відомо і школярам… Як говорили у такому випадку стародавні римляни? Переможців не судять…

— Ну, якщо брати історію, — зауважив Лайош, — то іще в одинадцятому столітті це були землі древніх слов'ян.

— Ах, Лайош, Лайош Сабо, — докірливо похитав головою Хорват. — Ви — смішний угорець.

— А хто вам допоміг? — помітивши, що Імре починає сердитися, перевела розмову Териз. — Лікар?

— Не «хто», а «що», — відповів Хорват. — Снотворне. Я давно так міцно не спав.

— І не чули, який тут скандал був уночі? На нашому поверсі.

— Який скандал? — поцікавився Імре Хорват. — Я нічого не чув.

— Злодійку впіймали. Гарненьке таке дівча, а лазило по вікнах, — пояснив Сабо. — Могло і до вас втрапити.

— Слухайте, Лайош. Ви мене й справді за дурника вважаєте! — знову розсердився Хорват. — Як це можна лазити по стінах так високо?!

Поки Лайош і Териз терпляче пояснювали, як дівчина залізла по трубі на третій поверх, і переказували подробиці нічної події, перекладач нарешті знайшов водія. Туристи почали складати свої речі у багажник автобуса і заходити в салон.

У Імре Хорвата була тільки одна валіза, і він почав опікувати чемодан Териз. Вони сіли поруч на середньому ряді крісел, і Імре все жалкував, що проґавив цікаву нічну пригоду.

— А може, Імре, ви приховуєте, що дівча було у вас у номері? Га? А потім на бідолашного артиста зіпхнули біду? — Лайошу подобалося під'юджувати Хорвата, і зараз, сидячи попереду і напівобернувшись, він іронічно поглядав то на нього, то на Териз. — Щось дуже стривожений у вас вигляд.

Хорват нічого не відповів, але глянув на Сабо Таким лютим поглядом, що той злякався.

— Чого ви причепилися до людини? — в свою чергу шулікою накинулася Териз на бідолашного Лайоша. — Після таких мук, яких він зазнав, і сон не відновлює сил, особливо коли ковтаєш усякі таблетки. Було йому до ваших дівчат!

— Я ж пожартував, — захищався Сабо.

— Жартувати треба, не кривдячи людини.

— Так, так. Я вітаю вашу гуманність, мила Териз. І благатиму бога, щоб він і мені послав трохи зубного болю. Справді, зубний біль хоч і робить людину хворою, зате викликає до неї співчуття.

Териз не відповіла. Вона повернулася до Імре, який, нахиливши голову, нібито залишався байдужим до цієї балаканини.

— У вас, Імре, й справді хворобливий вигляд. Після снотворного у людини — нездорові очі й важка голова. Все-таки отрута… Не знаю, чим вам і допомогти, — бідкалася жінка.

— Господи, дався я вам! — незадоволено відвернувся Хорват від сусідки і став порпатися у своїх кишенях. — Через цей зуб учорашні газети не прочитав, — бурчав він. — Хоч тепер подивлюся.

— Імре, що ви шукаєте? — раптом спитала жінка.

— Окуляри! Чи не забув їх у номері?

— Вони у вас на носі, Імре, — засміялася Териз. Хорват мовчки розгорнув газету і став дивитися в неї.

— Лайоше, — Териз демонстративно повернулася до іншого супутника, — ми будемо снідати в дорозі чи до самого Львова голодні поїдемо?

— Мусили тут нас погодувати, Териз.

— Так зрання, Лайоше? Ні, ми ще сонні. Але, правду сказати, я скоро захочу їсти.

— До Львова далеко, — розгорнув на колінах портативну карту Сабо. — Годин п'ять… Я ці місця знаю. У війну побував. Поїдемо понад польським кордоном, через Ужоцький перевал. Дуже красиві місця. Перечни, Березний, Кострина,

1 ... 13 14 15 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні над Латорицею"