Читати книгу - "Помста професора Моріарті"

валізи перетворилося на дзвінку британську монету. Моріарті побував у трьох місцях — відвідав старого єврея Солі Абрагамса, з яким мав справи й раніше, та просторі задні кімнати двох сумнівних ломбардів, одного на Гай-Гоулборні, другого на Олдгейті.

Селлі Годнее, вийшовши з будинку на Алберт-сквері ще вранці, об одинадцятій повернулася з двома худими, безпритульними на вигляд дівчатами, яким можна було дати не більш як по чотирнадцять чи п'ятнадцять років. Дві сироти, сестри Марта й Поллі Пірсон, ледве стримували хвилювання, коли Селлі вела їх сходами вниз, до кухні, де Бриджит Спір, нервуючись, намагалася робити сто справ одночасно.

— Вам треба поправитись і ви таки поправитеся, — з добрими нотками в голосі сказала економка, звелівши їм зняти хустки. Вона добре пам'ятала ту ніч, коли і її, худу, брудну й налякану привезли До професора.

— Отже, ви з панелі?

— Ні, ні! — заперечливо покрутили головами дівчата.

— Але, певне, ще ніколи ніде не працювали, тож доведеться всього вас навчати. Згодні?

Дівчата ревно закивали головами.

— Гаразд. Ось вам по чашці бульйону з хлібом. Сідайте до столу, попоїжте. Подумаємо, що з вами робити.

Орчард-стріт з'єднує жваву торговельну «річку» Оксфорд-стріт і спокійне респектабельне «озеро» — площу Портмен-сквер. На півдорозі, по правому боці, якщо йти від Оксфорд-стріт, стояла маленька, охайно пофарбована в білий колір аптека, вікна якої були заставлені аптекарськими бутлями з червоною, жовтою, голубою та зеленою рідиною.

Лише кілька перехожих було поблизу й нікого — в самій аптеці, коли китаєць, увійшовши, рішуче зачинив за собою двері, швидко повернув ключ і зсунув сірі штори, так щоб з вулиці стало видно слово «Зачинено».

Аптекар був маленький неохайний чоловічок середніх літ з рідким чубом. На кінчику його носа ледве тримались окуляри. Він поставив банку з етикеткою «Пумелінова есенція (екстракт з райських яблук)» на полицю, де вже стояли пляшки та банки з етикетками «Еліксир Рука», «Кульбабові пілюлі Кінга», «Знеболюючий сироп Джонсона» та «Шайндровий бальзам Геймана». Ця, остання, назва завжди дивувала Лі Чао.

— Добрий день, містере Біг-налл, — ділячи прізвище аптекаря на дві частини, привітався китаєць.

Кілька секунд Бігналл, немов щойно одержавши погану звістку, стояв із роззявленим ротом.

— Вам погано, містере Біг-налл?

— Просто мені не хотілося б бачити вас у себе в аптеці.

Навіть якщо це була погроза, слова звучали непереконливо, а обличчя аптекаря набрало мертвотно блідого кольору.

— Давно вас не бачив, містере Біг-налл.

— Прошу вас негайно вийти, поки я не викликав поліцію!

— Ви не викличете поліцію, — засміявся Лі Чао, немов почувши дотепний жарт. — Гадаю, вам краще послухати, що я скажу.

— Я роблю свою справу чесно.

— Ви ще не втратили рекомендованих мною клієнтів?

— Я не бажаю мати неприємності.

— Ви їх уже маєте, містере Біг-налл. За два роки, поки мене не було, ви заробили багато грошей.

— Яке ваше діло!

Китаєць, здавалося, на хвилину замисливсь. Аптекарі були його основним капіталом. Вони могли забезпечити тим, що важко дістати, а дехто за послуги аптекаря згоден платити великі гроші. Нарешті Лі Чао стенув плечима й рушив до дверей.

— Гаразд, я піду, але незабаром чекайте на візит друзів. До побачення, містере Біг-налл!

— Що ви маєте на увазі?

— Лише те, що вас відвідають друзі. Жаль. Гарна аптека. Так чисто. Зразковий порядок. Скоро яблучка погниють, а вже потім прибуде поліція. Ви мене розумієте?

Бігналл зрозумів.

— Зачекайте! — гукнув він. — Зачекайте, я винесу гроші.

— Я маю гроші, містере Бігналл. Маю гроші, щоб платити вам, якщо ви й надалі робитимете послуги найближчим друзям.

— Я…

Лі Чао повільно підійшов до прилавка й нахилився до аптекаря.

— Ви й досі забезпечуєте містера Холмса білим порошком?

Бігналл нерішуче кивнув.

І так само приховуєте правду від свого друга доктора Ватсона?

— Так, — помітно заспокоївшись і полегшено зітхнувши, відповів аптекар.

— Ви й досі отримуєте опій, який вам посилають мої колеги?

Бігналл знову кивнув.

— Усі давні клієнти користуються вашими послугами?

— Так.

— Можливо, є й нові?

— Один-два.

— І ви, як і раніше, допомагаєте жінкам позбутися вагітності?

— Лише коли це конче необхідно.

— Гаразд, гарна вийшла розмова, як і мало бути.

За півгодини Лі Чао поніс на Алберт-сквер добру новину своєму хазяїнові. Було зроблено ще один крок до великої помсти.

Увечері Лі Чао й Ембер з подробицями доповідали професорові про те, що вже зроблено. Багато жебраків, які служили їм у минулому, знову почали служити, пильнувати й наслухати, не пропускаючи жодного факту, жодного слова чи натяку, усвідомлюючи, що вони мають хай невеличкий, але постійний заробіток за незначні, а іноді й ласі шматочки інформації. Жебраки та жебрачки особливо уважно прислухалися до новин на Сейнт-Джордж-стріт, колись недоброї слави Реткліф-Гайвей, зосереджуючи увагу на «Прусському Орлі», улюбленому місці німецьких моряків та тих, хто не вважав поліцаїв за своїх близьких друзів. Обов'язком жебраків було не пропустити нічого про Вільгельма Шляйфштайна.

Заходячи на цій зловісній вулиці до «Рози й корони», до «Дзвону» чи якогось танцювального залу, жебраки слухали й дуже обережно розпитували, постійно тримаючи в пам'яті ще й імена Ірени Адлер, поліцая Кроу, самого Шерлока Холмса та іноземних негідників, з ким переважно боровся професор Моріарті.

Протягом цілого дня Спір снував між Алберт-сквером та десятком потаємних місць Лондона. Пізніше, після вечері, яку подавали знервовані нескінченними зауваженнями Бриджит, сестри-близнючки Марта й Поллі, Спір також мав у вітальні бесіду з Моріарті і розповів йому про свої пообідні зустрічі з десятком професіоналів: зломщиків, кишенькових крадіїв, шахраїв, аферистів, рекетирів, які досі діяли кожен сам по собі. Перебравши на себе керівництво «преторіанською гвардією», Спір розмовляв з ними, хоча й обережно, але цілком успішно.