Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Законні інтереси засуджених можуть бути досить різними. Наприклад, за соціально-політичним призначенням їх поділяють на спрямовані на отримання: а) заохочень, приміром, передбачених для різних категорій засуджених у статтях 46, 54, 67, 81, 130 КВК України; б) пільг (придбавання засудженими до позбавлення волі продуктів харчування і предметів першої потреби, у випадках, коли вони не працюють з незалежних від них причин (ч. 2 ст. 108 КВК); одержання важкохворими засудженими, вагітними жінками, жінками, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інвалідами додаткових посилок (передач), бандеролей, лікарських засобів, виробів медичного призначення (ч. 3 ст. 112 КВК) тощо); в) благ, які за своєю суттю не є для засуджених ані заохоченнями, ані пільгами. В одних випадках вони закріплені в законодавстві у виді законного інтересу з використанням формулювань типу «як правило», «як виняток», «за наявності можливості» та ін. (наприклад, особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах (ч. 1 ст. 50 КВК); начальник установи, як виняток, з метою виховного впливу може надати дозвіл на короткострокове побачення з родичами або на телефонну розмову засудженим, яких тримають у приміщеннях камерного типу — ПКТ (одиночних камерах — ОК), дисциплінарному ізоляторі (далі — ДІЗО) або карцері (п. 46 ПВР УВП).
В інших випадках законні інтереси закріплюються в законодавстві у вигляді суб’єктивних прав, але в силу слабкості гарантій не реалізуються в повному обсязі. Це, приміром, право осіб, засуджених до позбавлення волі, на нормальне матеріально-побутове забезпечення і працевлаштування, яке внаслідок соціально-економічних умов у державі на сьогодні не може бути гарантовано як суб’єктивне право і становить законний інтерес засудженого.
8. Про законні інтереси засуджених йдеться тільки у ч. 1 ст. 7 КВК України; у нормах Особливої частини КВК України вони прямо не вказуються і їх треба виокремлювати з положень статей, які регулюють порядок та умови виконання того чи іншого виду покарань. Задоволення своїх законних інтересів залежить, насамперед, від самого засудженого, який своєю поведінкою повинен спонукати адміністрацію органів і установ виконання покарань їх реалізовувати.
9. Зміст правового статусу засуджених, так само як і зміст загального статусу людини і громадянина, в кожній країні змінюється залежно від форми правління, політичного режиму, державного устрою, рівня економічного розвитку держави, рівня злочинності та заходів боротьби з нею, рівня розвитку цивілізації взагалі й розвитку міжнародних стандартів у галузі прав людини зокрема. У ХХ ст. ООН та іншими впливовими міжнародними організаціями була прийнята низка документів з прав людини, у тому числі й документів у сфері поводження з особами, взятими під варту, та засудженими. Серед них варто згадати такі:
— Мінімальні стандартні правила поводження із засудженими (1955 р.);
— Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р.;
— Мінімальні стандартні правила ООН відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила 1985 р.);
— Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи засудженню в будь-якій формі (1988 р.);
— Основні принципи поводження із засудженими (1990 р.);
— Мінімальні стандарті правила ООН відносно заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила 1990 р.);
— Правила ООН стосовно захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1990 р.), та ін.
Серед документів Ради Європи слід назвати Європейські тюремні правила.
Головні положення цих та інших документів у сфері поводження із засудженими повинні знаходити своє відображення у кримінально-виконавчому законодавстві України. На сьогодні положення КВК України стосовно правового статусу засуджених, особливо засуджених до позбавлення волі, ще не повною мірою враховують як міжнародні стандарти, так і стандарти Європейських тюремних правил.
Стаття 8. Основні права засуджених1. Засуджені мають право:
на отримання інформації про свої права і обов’язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;
на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;
звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян;
давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;
на охорону здоров’я. Охорона здоров’я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України», після закриття браузера.