Читати книгу - "Співучасть у злочині"

— торгівлею зброєю тощо. У найбільш організованих угрупованнях утворюються спеціальні групи (або виділяються конкретні особи), обов’язком яких є виконання вироків[89].

У структурі злочинної організації обов’язково створюється підрозділ для забезпечення внутрішньої охорони, а також ведення розвідки та контррозвідки.

Розвиток організованої злочинності обов’язково призводить до необхідності появи в структурі злочинної організації осіб, функцією яких є проведення фінансово-економічної діяльності — робота з грішми мафії, їх відмивання, вкладення у найперспективніші галузі як легального, так і тіньового бізнесу.

Підводячи підсумок дослідженню пірамідальної структури злочинної організації, П. Л. Фріс доходить висновку, що на підставі загального вчення про співучасть у злочинному об’єднанні можна виокремити практично всі відомі види співучасників — організатора, виконавців, пособників і підбурювачів (останні, як правило, діють у сфері вербування нових членів угруповання). Завдяки такій структурі ця підформа досягає високого рівня організації та конспірації. Ієрархічність побудови злочинної організації призводить до чіткого розподілу владних і виконавчих функцій всередині структури, що зумовлює надзвичайні труднощі в питаннях притягнення до кримінальної відповідальності представників керівного ядра організованої злочинної групи[90].

Однак у кримінальному праві не можна використовувати визначення кримінальних понять («бойовики», «авторитети», «капітани», «бригадири», «лейтенанти», «бики», «торпеди»). Закон про кримінальну відповідальність щодо цих категорій суб’єктів оперує поняттями «виконавець злочину», «організатор злочину» та «інші співучасники».

Дійсно, у структурно розвинутих злочинних організаціях виникає проблема діяльності суб’єктів, що організують не окремі злочини, а загальну злочинну діяльність і здійснюють керівництво нею. Більше того, у складі злочинного об’єднання представлені особи, які не виконують організаційних функцій і не є виконавцями конкретних злочинів. Однак діяльність таких осіб являє собою серйозну суспільну небезпеку, завдяки чому має бути кримінально караною, що є дуже проблематичним у межах чинного законодавства із погляду традиційного розуміння інституту співучасті у злочині. Чи можна стверджувати, що діяльність осіб, які організують злочинні угруповання чи керують ними, але не організують конкретних злочинів, знаходиться в безпосередньому причинному зв’язку з діяннями виконавців? Ні, тому що в цьому зв’язку знаходиться діяльність організатора і співучасників, що організують конкретний злочин. Отже, поділ функцій у злочинній організації призводить також до розширення змісту умислу, що в організатора злочинного об’єднання спрямований не на конкретний злочин, а на загальну злочинну діяльність.

Виходячи із цього, слід визначити необхідність включення до кримінально-правового інституту співучасті норму, яка доповнить визначення співучасті у злочині поняттям «співучасть у злочинній діяльності». Відповідно, організатор злочинної діяльності має розглядатися як один із видів співучасників злочинної діяльності, серед яких слід виокремити постійних і тимчасових учасників злочинної діяльності.

Так, Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23 грудня 2005 року № 13 зазначив, що участь в озброєній банді слід розуміти не тільки як безпосереднє здійснення нападів, але і сам факт вступу особи до неї чи вчинення будь-яких дій, спрямованих на створення сприятливих умов для її функціонування (надання транспорту, приміщень, здійснення фінансування та матеріально-технічного забезпечення, постачання зброї, підшукання об’єктів для нападу, зберігання зброї, злочинно набутого майна, коштів тощо). Проте у будь-якому разі участь у банді (як форма бандитизму) обов’язково передбачає членство особи у цьому об’єднанні, яке набувається шляхом вступу до останнього. Вчинення зазначених дій особою, яка не є учасником банди, належить розцінювати як пособництво у бандитизмі.

Отже, Пленум Верховного Суду України у вищезазначеній постанові взагалі не вказує на постійних чи тимчасових членів стійкого злочинного об’єднання.

Тому, на нашу думку, постійним учасником злочинної діяльності можна визнати особу, яка вступила в об’єднання, що здійснює організовану злочинну діяльність і виконує у його інтересах дії, спрямовані на забезпечення функціонування такого об’єднання. Під тимчасовим учасником діяльності стійкого злочинного об’єднання, що створилося для систематичного вчинення злочинів, слід розуміти особу, яка не вступила в таке об’єднання як член, але виконувала в його інтересах певні дії, спрямовані на забезпечення існування такого об’єднання.

Що ж стосується осіб, що беруть участь у підготовці і вчиненні злочинів, то ці дії охоплюються поняттям «співучасть у злочині», тому залежно від характеру і ступеня участі таких осіб має бути зараховано до видів співучасників, передбачених чинним законодавством України про кримінальну відповідальність (ст. 27 КК України).

Розглянемо види співучасників більш детально.

Виконавець злочину. Виконавцем (співвиконавцем) злочину відповідно до ч. 2 ст. 27 КК України є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.

Таким чином, в українському законодавстві існує три види виконавства: безпосереднє, співвиконавство і посереднє виконавство.

Виконавець — це особа, яка безпосередньо (за законодавчим визначенням) виконує дії (бездіяльність), що складають об’єктивну сторону складу злочину. Виходячи із цього, для визнання особи, яка вчинила злочин, його виконавцем, співучасник має виконати повністю або хоча б частково дії, що входять до об’єктивної сторони складу злочину.

Однак слід сказати, що законодавець, визначаючи об’єктивну сторону різних складів злочинів, робить це неоднаково, використовуючи різні прийоми законотворчої техніки у сфері кримінально-правового регулювання.

Деякі склади злочинів описані таким чином, що в законі про кримінальну відповідальність вказується лише на досягнення певного злочинного наслідку. При цьому шляхи заподіяння такого наслідку залишаються за межами складу злочину. Так, у ст. 122 УК України передбачено відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Способи ж заподіяння такого ушкодження законодавцем не вказуються. Співвиконавцем цього злочину за наявності суб’єктивних ознак буде визнана особа, яка брала участь у заподіянні потерпілому будь-якого насильства (наприклад: зв’язувала, завдавала ударів), а не тільки та, від безпосереднього впливу якої було заподіяно тілесне ушкодження середньої тяжкості.

В інших випадках під час конструювання об’єктивної сторони складу злочину законодавець, навпаки, віддає перевагу зазначенню всіх характеристик злочинного діяння або описує як дію, так і злочинні