Читати книгу - "Записки в узголів’ї"

проте відповідь все ніяк не приходить. Якби то був лист кохання, то ще можна зрозуміти, але як же не написати декілька рядків пісні. Одразу зрозуміло, що то за людина.

Або ж може бути й таке, що в дім до людини дуже зайнятої, яка слідує моді, приносять раптом лист, складений у застарілому стилі.

Ви для якогось свята замовили віяло, чекаєте з нетерпінням, коли ж його доставлять, а коли в день святкування ви відкриваєте пакунок, то бачите, що малюнок на ньому жахливий.

Посланець приносить подарунок на знак народження малюка або ж від’їзду в далеку дорогу, але взамін нічого не отримує. На знак подяки йому теж обов’язково треба щось подарувати, навіть якщо він приніс якусь дрібничку: кульку чи «молоточок щастя».[42] Він же дуже сподівається, що сьогодні щось таки отримає від господарів, а тут – нічого, і посланець повертається додому з пустими руками і чорніший від хмари.

У домі хоч і з’явився зять, але вже пройшло цілих п’ять років, а все ще не з’явилося дитинки. Вже й діти дорослі, час уже, щоб у цьому домі бігали маленькі онуки. Сумно дивитися, як батьки лягли перепочити у самоті. Вже у них такий вік, коли поряд мають повзати онуки.

Жахливо також, коли хтось, прокинувшись, одразу йде приймати ванну.

Дратує також затяжний дощ в останній місяць року, коли в останній день посту ти не можеш дотриматися, коли пропадає молоко в грудях.

23. Те, до чого потроху втрачаєш цікавість

Працю щодня під час посту.

Приготування до чогось, що ще зовсім не скоро прийде.

Тривалі молитви у храмі.

24. Те, з чого сміються люди

Північна сторона будинку.

Людина, яка має репутацію добряка.

Доволі похилого віку дідусь.

Дівчина легкої поведінки.

Нерівний глиняний паркан.

25. Те, що дратує

Коли є якась термінова справа, а тут прийшов гість з довгою розмовою. Звісно, якщо це людина не дуже поважна, то можна їй сказати: «Давайте потім». Проте, якщо це все ж таки людина, якій не можна відмовити, то тоді це по-справжньому дратує.

Коли розтираєш туш, а в тушечницю потрапило волосся або ж камінчик, і чути цей звук.

Коли раптом хтось захворів. Посилаєш за заклинателем, але його, виявляється, немає на місці. Його шукають з усіх сил, потім, нарешті, знаходять, і, коли він приходить до хворого, то так в’яло читає заклинання, що зло бере, мабуть, був до цього в іншого хворого.

Коли не дуже розумна людина починає розмову про все, що завгодно, ще й з огидною посмішкою на обличчі.

Коли чоловік гріє руки біля вогню і при цьому крутить долонями біля жаровні. Ну хіба так можна? О, ця молодь! Лише чоловік похилого віку може дозволити собі такі вольності: покласти ногу на край жаровні та інколи ще й розтирати її під час розмови.

Такий докучливий гість, який, коли до вас приходить, то перше, що він робить, – це змітає пил своїм віялом на тому місці, де збирається сісти. Потім він намагається заправити передню частину свого «мисливського одягу»[43] під коліно, замість того, щоб просто розправити обабіч.

Ви, мабуть, думаєте, що таке можуть дозволити собі лише люди низького рангу, але це не так – навіть посадовці високого рангу так себе поводять. Наприклад, саме так одного разу повів себе третій секретар імператорської канцелярії.

Інколи такі люди, коли нап’ються, то починають теревенити. Потирає рукою борідку, якщо у нього вона є, і пропонує сусідові пригубити чарочку зі словами: «Давай, більше пий!» – а сам уже на ногах не стоїть, та ще й затягує дитячу пісеньку:

«Ой, та в губернську управу я пішов…».

І так, уявіть собі, поводяться чоловіки вищого рангу.

Заздрять іншим, жаліються на свою долю, вказують, що робити іншим, розпитують про кожну дрібницю у людей, а якщо ті відмовляються розповідати, одразу гніваються; почувши про якусь новину зі сторони, розповідають потім про це скрізь, нібито самі все бачили. Ну чи не потворно це?

Коли щось намагаєшся почути, а тут якраз малеча розплакалася і не перестає.

Коли збирається багато ворон у зграї та й починають каркати без перестану.

Коли собака побачила чоловіка, який потайки пробирається до тебе, і гавкає на нього, що є сили. У такий момент хочеться прибити цю собаку.

Коли, буває, сховаєш когось у такому місці, де він не має права бути, а він засне і хропе що є сили.

Коли прийде до тебе таємничий гість, але в довгому капелюсі, і ось раптом, коли він уже виходить, капелюх чіпляється за щось і починає шелестіти. Намагається пройти крізь штору на виході і чіпляється за неї, перекидає її, а вона ще більше шелестить. От горе, коли штора бамбукова, а її край падає на підлогу. А хіба ж важко пройти через штору нечутно.

Потім дратує мене, коли маленьку легеньку перегородку штовхають з великою силою. Хіба не можна її легенько підняти, тоді вона без жодного скрипу відкриється. Навіть легка розсувна перегородка буде скрипіти, якщо її неправильно відчиняти. Ну чи не зрозуміло?

А як же дратує, коли збираєшся подрімати, уже лягла, і тут над вухом тоненьким своїм голосом раптом запищав комар, до того ж своїми маленькими крильцями він ще й ганяє вітерець. Просто жах!

Також неймовірно дратує скрип екіпажа, в якому їдеш: «Скрип-скрип», навіть коли їдеш не у власній повозці, то починаєш ненавидіти хазяїна екіпажа.

Розповідаєш якусь історію, аж раптом хтось підхоплює розмову і продовжує сам розповідати. Які ж некультурні діти чи то дорослі, які ось так втручаються в розмову.

Коли до тебе одного разу забігли діти, ти з ними порозважалася, дала їм багато цікавих іграшок. Вони до цього звикли, і тепер щоразу біжать до тебе, навіть не питаючи дозволу.

Коли до тебе приходить гість, якого ти зовсім не хочеш бачити, ти намагаєшся зробити вигляд, що спиш, але ж служниці підходять, нахабно будять, дивляться на тебе з докором, мовляв, ну ви бачили таку соню, от тоді справді бере зло.

Коли придворна дама лише вступила на службу, а вже робить вигляд, що все знає, береться повчати інших людей.

Коли коханий чоловік починає тепло відзиватися про своє минуле кохання. Навіть