Читати книгу - "Чудесний генератор"

Рая почервоніла:

— Власне, Містере-Пітерсе, я не те… вона з’їла сметану… а Рома її той… ну, я взяла і ось… а вона робиться дедалі пухнастішою… А Рома казав, чи не пошкодить їй…

Рома слухав і дивувався: куди поділася Раїна певність, уїдливість… як мирно розмовляє Рая з Містером-Пітерсом… І як лагідно, коли порівняти це з її ж таки манерою розмовляти з ним, з Ромою…

— Ха-ха, — розсміявся Містер-Пітерс, — значить — вирішили все-таки просвітити кішку? Ну що ж, і це непогано… Іт із вері інтерестінг, це дуже цікаво. Кажете, стає пухнастішою? Так і мусить бути. А втім, не треба втомлювати її. Раю, ви її заберіть до ваших кролів. Побачимо, що з цього вийде. Андерстенд-ю? Чи розумієте ви?..

— Йез, ай андерстенд, — відповіла Рая, трохи червоніючи.

В кімнаті стало тихо. Містер-Пітерс недовірливо подивився на Раю. Рома витріщив очі: Рая відповідає Містеру-Пітерсу англійською мовою?.. І раптом він згадав про «Підручник англійської мови для дорослих». Так, так…

— Раєчко, що я чую? Ви розмовляєте англійською мовою, ю спік інгліш?

— Е літл, Містер-Пітерс, — відповіла Рая.

Але далі вона не витримала. Почервонівши вкрай, вона схопила кішку й вибігла з кімнати.

Містер-Пітерс звернувся до Роми:

— Ти чув? Вона відповіла «е літл», що визначає «трохи». От так дівчинка…

Рома мовчав. І Містер-Пітерс примушений був додати по паузі:

— Я навіть думаю, що іноді жінки бувають значно здібніші від декого з чоловіків… як ти гадаєш, Ромо?.. Я, звісно, не натякаю ні на кого, тим більше на тебе. Але…

А що Рома все так само мовчав, похмуро поглядаючи у вікно, то Містер-Пітерс зітхнув і взявся до своєї роботи, навіть не спитавши, чи встиг Рома закінчити просвічування своїх продуктів. Цілком можливо, що цього не варт було й запитувати: що важили роботи Роми, або Олеся, чи навіть Раї, — порівнюючи з роботами самого Містера-Пітерса, винахідника чудового генератора? Адже Містер-Пітерс ще не закінчив свого винаходу. І Рома ладний був перетворитися на певний час на помічника Містера-Пітерса. Це обіцяло великі перспективи в майбутньому.

І дуже добре, що Рома зовсім і не підозрівав того, чим саме зайнята Рая. Якби він міг зазирнути до її кімнати — його настрій був би остаточно зіпсований. Настільки зіпсований, що навряд чи вистачило б у нього мужності далі спокійно працювати. Навіть Олесь — і той не витримав би такої картини.

Бо Рая лежала на своєму ліжку й серйозно, наполегливо вивчала щось, читаючи товсту книжку в зеленій оправі.

І якби хто мав змогу прислухатися він почув би, як Рая тихо шепотіла, намагаючись вкласти якомога більше виразності в дивні слова:

— Ай лов ю… ай лов ю… Май дір Містер-Пітерс, ай лов ю…

Звісно, ні Рома, ні Олесь не вивчали ніколи англійської мови. А втім — вони зрозуміли б цю фразу. Бо кожен з нас, навіть не знаючи чужих мов, добре пам’ятає невідомо звідки взяті відомості про кілька фраз різними мовами. Кілька фраз, що зрештою визначають завжди те ж саме.

— Ай лов ю — англійською,

— Же ву зем — французькою,

— Іх лібе ейх — німецькою.

І всі ці фрази, повторюємо, визначають завжди лише одне — те саме, що можна дуже легко висловити українськими —

— Я кохаю вас…

Отже, навіть краще, що Рома й Олесь не знали нічого, не чули нічого. Бо це напевне завадило б їм працювати. Неприємно, знаєте, коли дівчина, в почуттях якої ви зацікавлені, вчиться говорити «я кохаю вас», додаючи до цього ім’я не ваше, а зовсім іншої людини…

Тієї самої людини, що сповістила Рому й Олеся спокійним, упевненим тоном:

— Майте на увазі, друзі мої, що завтра сюди прибувають наші шановні професори на чолі з академіком Антохіним.

— Чого? — спитав Рома.

— Вони прийдуть на моє запрошення — ознайомитися з моїм новим генератором. Його властивостями, дією тощо. Нам треба приготуватися, щоб показати їм щось цікаве. Таке, чого вони ще ніколи не бачили, — відповів Містер-Пітерс, лукаво усміхаючись.

І більше він не додав нічого, як не поглядав у його бік зацікавлений Рома, як не запитував його Олесь.

Сховавшись у клубах пахучого диму велетенської самокрутки, Містер-Пітерс мовчав, щось зосереджено обмірковуючи.

5. ПРОФЕСУРА МАЄ ПІДСТАВИ ДИВУВАТИСЯ

Ранок цей, кажучи правду, аж нічим не відрізнявся від усіх інших. Він був такий же сонячний, такий же приємний, як і безліч інших. Були, може, лиш малюсенькі дрібні риси іншого кольору на складному малюнку того ранку. Мова тільки про те, що Містер-Пітерс з самого ранку був уже трохи стомлений — він не лягав спати цілу ніч, працюючи коло генератора. Та ще — знали про це і Рома, і Олесь, і навіть Рая, — сьогодні мали прийти до лабораторії, до нового генератора поважні професори.

Вони мали прийти на чолі з академіком Антохіним. А цей самий академік Антохін був безумовно своєрідною людиною.

Невеличкий на зріст, весь сивий, із завжди скуйовдженим волоссям, що розливалося навколо його голови, як дрібне сяйво, із сивою ж таки круглою борідкою; сухенький і жвавий, запальний, але дуже добрий, дотепний і веселий, живий склад знань, ходяча енциклопедія з геть усіх питань електрики — академік Антохін був людиною, яку поважали всі, хто його знав. Навіть ті, кого він розбивав ущент під час наукових суперечок, — навіть і ті згадували про нього з великою пошаною.

Скажемо більше. До академіка Антохіна ставився з помітною пошаною й повагою навіть інститутський сторож Андрій Антонович, — постать, можливо, не менш відома серед учених і студентів, ніж академік Антохін.

Скільки років було Андрієві Антоновичу — не знав ніхто. А сам він ніколи не відповідав на запитання про це. Він дивився на нескромну людину з-під своїх сивих брів колючим поглядом