Читати книгу - "Пригоди в повітрі"

ногами лише троє дітей, судорожно стискаючи руками канат.

Дирижабль підіймався вище.

Гандзя зміряла відстань до землі і зрозуміла: стрибок з такої висоти — це самогубство. Дівчина глянула на своїх товаришів і крикнула:

— Не плигайте! Держіться!

Обидва хлопчики вже зрозуміли це. Вони міцно трималися за канат.

Страх охопив Янка. Але він боявся не за себе. В цей момент якось забув про власну небезпеку. Він думав про Ганд-зю і Гарика. А що коли заболять у них руки? А що коли на висоті запаморочиться голова?

Хлопчик оглядався і оцінював становище. Він і Гарик висіли на одному гайдропі. Ноги Гарика були над його головою. Дівчинка висіла на сусідньому гайдропі на віддалі кількох метрів від них.

Янко подивився на товаришів, охопив канат руками й ногами і загукав:

— Ану, беріться так, як я! Так легше!

Гандзя одразу побачила і зрозуміла спосіб, запропонований Янком.

Дівчинка стиснула канат, переплівши його руками й ногами, і одразу ж відчула полегкість. Боячись, щоб не запаморочилась голова, вона намагалася не дивитись униз.

В цей час дирижабль пролітав над містом. Здивовані громадяни, піднявши голови, нічого не знаючи і не розуміючи, стежили за дивним, як їм здавалось, цирковим видовищем. Миттю по місту пронеслась поголоска, що то майстри парашутного спорту навмисне повисли на канатах під гондолою.

— Здорово! Ну й вигадали! Сміливість яка! — говорили громадяни.

Лише люди на аеродромі знали, в чім справа, і з жахом стежили за дирижаблем.

Командир дирижабля в першу мить не помітив несподіваного вантажу; всю свою увагу він звернув на керування. Він вирішив виключити мотор і, зробивши коло над містом, знов підійти до причалу.

Гарик висів на руках. Він не міг роздивитись, як робить Янко, і відчув, що довго не вдержиться.

II

Побачивши, як Гандзя охопила ногами канат, Гарик зрозумів пораду Янка, негайно зробив так само і відчув полегшення. Проте всі троє знали ненадійність свого становища.

Загибель відстрочувалась ненадовго. Незабаром втома візьме своє.

Всі троє напружено думали, шукаючи порятунку.

Янко, тримаючись однією рукою за канат, другу сунув у кишеню. Там він намацав маленький моток тонкого дроту. Дріт потрапив до його кишені випадково: Гандзя просила принести їй для якоїсь моделі. Янко витяг руку з кишені і знов стиснув канат. Йому спало на думку прив'язатись до каната. Але чим?

Хлопець згадав про свій поясок. Коли б прив'язатись цим пояском до каната, він, безумовно, вдержався б.

Але для того, щоб розстебнути поясок і потім прив'язатися ним до каната, треба звільнити руки. Випустити з рук гайдроп не можна, бо самими ногами не вдержишся. Трошки сковзнеш і з'їдеш униз. Якби можна було хоч на хвилинку впертись у щось ногою! Але канат рівний і гладенький.

Янко спробував знов триматись однією рукою, а другою розстебнути поясок. Це йому вдалось. Але ліва рука ослабла, і він мусив вхопитись за канат обома руками.

Минули лише дві-три хвилини, як дирижабль одірвало від землі. Та нашим повітроплавцям здавалось, що вони вже висять неймовірно довго.

Янко вирішив будь-що прив'язатись пояском. Він схопився зубами за канат і випустив його з рук. Напружуючись, стискав зубами й ногами канат, а руками підперізував себе й гайдроп.

Пальці намацували пряжку і кінець пояска, шукали в ньому дірку, щоб просунути шпеник пряжки. Від напруження в очах у Янка потемніло, але поясок уже застебнуто. Він розціплює зуби. Тепер триматись зовсім легко. Хоч не слід цілком звірятись на таку прив'язку, але відтепер йому здавалось, що вже можна триматись на канаті протягом ближчих годин.

Янко глибоко вбирає в себе повітря і шумно видихає. Щось торкнулось його голови. Це нога Гарика. Гарик повільно сповзає по гайдропу вниз. Очевидно, він втрачає сили.

III

Вони летіли на висоті чотириста метрів над землею. Янко, піднявши голову, подивився на товаришеві ноги, і в нього майнула думка про допомогу Гарикові.

Він витяг з кишені моток дроту і розмотав його. Дріт був завдовжки чотири-п'ять метрів. Звівши руки, Янко хотів обкручувати тим дротом ногу Гарика і прикріпити її до гайдропа, коли враз відчув, що його наче хтось потяг униз, І він швидко ковзнув по гайдропу.

Янко падав, вірніш, швидко сповзав на поясі по гайдропу униз. Поясок не був надійним засобом, щоб триматись на ньому. Хлопець схопився руками за канат і в ту ж мить відчув, що вперся в щось ногами. Міцно стискаючи канат, він глянув під ноги і побачив, що був уже на самому краю гайдропа, а ноги його впирались, хоч і не надійно, в залізне кільце, ув'язане в кінець каната.

Янко одразу зрозумів, що якби протягти поясок крізь це кільце і прив'язатись до нього, то можна було б врятуватися. Але це було нелегко зробити. Від напруження в нього виступив піт, але поясок він все ж таки протяг крізь залізне кільце.

Відтепер всю свою увагу Янко переключив на допомогу Гарикові. Сповзаючи по канату, він не випустив з рук дроту.

— Гарик, сповзай униз! — гукнув він. — Тут я тебе прикріплю.

Гарик не розумів, що хоче зробити Янко, але він вірив у вигадливість свого товариша і, сповзши на кілька метрів, знов торкнувся ногами голови Янка. Останній міцно обкрутив дротом гайдроп і потім почав обмотувати ногу Гарика, прикріплюючи її