Читати книгу - "Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин"

каже, — так буде, але п’ять курок щорання маєш мені нести, бо вжальї би-с не приніс єдин раз, то таки тя з’їм».

Ходить той лис, тягає тоті кури до змії. Але йде він по кури ще їдного разу і здибується з тим вовком знов. Питається вовк: «Де ж ти йдеш?» — «Йду по кури». — «Та нащо?» — «Та змії, бо я таку згоду з нев мав, що ми подарувала життя; якби-м ї не носив кури по п’ять на день, то би не жив-єм». А вовк до лиса каже: «Дурний ти, послухай же мене, я тобі пораджу; волиш сам з’їсти курку, ніж їй принести. Ти йди до неї, вернися і кажи так: «Я не можу вже дістати більше курей». А вона як тобі буде казати, що мусиш, бо я тя з’їм, то ти їй скажеш: «То я ті подам до суду, як там присудять, то я ся прийму». І вовк каже: «Я буду відтак судьов».

Пішов лис до тої змії, зачав їй казати: «Що ж, — каже, — я не можу вам настарчити тих курей». А вона каже: «Ну, то як так, то я тебе мушу з’їсти; я мала так в згоді». А лис каже до неї: «Я ся здаю на суд. Як суд присудить, так буде».

Приходить до суду, і той сендзьо судить їм, каже так: «Яка справа впадає?» — «Він мав мені кури нести, — каже змія, — бо я мала його з’їсти, а він себе викупив, що буде мене кормити курми». Нарешті, з першого параграфу сендзьо судить — смерть за смерть. Вона каже: «Я ся не підоймаю того, я ся здаю на вищого сендзя».

Надибали тигриса, так само обібрали на сендзю. І судить знов там сендзьо їм. Так само каже — хліб за хліб, смерть за смерть. Нарешті, взяв вовк і так собі пішов оддалеки і найшов таку плиту і підоймає ту плиту враз з лисом, жеби вона стояла як дах. І сказав вовк тому лисові: «Іди до села і принеси зо штири курки. Вона тут зайде і буде брати тоті кури їсти і плиту нарушить і на неї упаде та плита, заб’є її».

Нім лис пішов по кури — то вдень було — і нема де дістати. Але же господині давали там курям їсти в шопі, а він зайшов до шопи та го там заперли, зачинають справу робити з лисом. Тим часом вовк ся сів на бік і чекає. Жде, жде, жде — нема таки лиса. Що ж буде? Дивиться — йде вже через гору такий здертий, такий збитий, а таки єднак єдну курку несе, в ксьондза дістав. Приходить він до того вовка, а вовк питається: «Чо ти ся так бавив, же я на тебе так чекаю? Тобі ся й тото належить, що вона тобі хтіла зробити, та змій». — «Та я, — каже, — таки був би-м і мав в селі, як йим йшов по кури; тільком зайшов ті кури брати, як мня в стодолі заперли і зачали в мені кусть ломати, то мені прикріше там було, як тобі ту сидіти. «Подивися, — каже, — колего, тепер на мене, як я виглядаю, же ми боки здерті, збиті, а єднак мусівєм в ксьондза взяти». А вовк каже: «Постав же курку під тую плиту і вступімся на бік; вона прийде до тої курки». А лис до вовка каже: «Я ще зайду під ту плиту, аби вона ще виділа, як я буду їсти».

Вовк відійшов набік, а лис пішов курку їсти і натягає ту курку там. Змія вилазить з діри і мислить си, же їй ся належить курка. Лис подивився, що вона ся дивить на него, що він курку їсть там та й ще гірше стала на него злосна. Каже: «Тобі є, а мені нема? Я тя тепер безправни можу з’їсти». Але тим часом лис взяв та й пішов за вовком. Відійшли набік, скрилися там, а змій заходить все ближче, все ближче і приходить аж до тої будки. Голодна змія зайшла до будки, щокольвак за курку хапнула, а плита на неї і прикрила. Летить вовк і лис. Приходять там, половина змії під плитов, перед, а половина на дворі, але ще єднак дихає. Вовк каже: «Берім та й виїдаймо відци, ци вона має там в середині ті кури, бо як неправда, то ти провиниш, то єднак будеш мати смерть за смерть». Але лис собі так думає: «Богу дякувати, що вона вже тут лежить… Що ж, — каже, — коби ще виїсти тото черево, то вона вже таки не встане, тогди не буду ся бояти».

Розжерли тую змію, знайшли штири курки. «Но, — каже вовк до лиса, — щастя маєш, колего, але, може, би ти мені носив за сю справу, що я тобі зробив, кури?» А лис каже до него: «Та бо ти не можеш йти? Ти сильніший, як я». А він йому каже, вовк: «Дурний ти, як я піду, то по коні, по вівці, по велику штуку, я з таким ся не заходжу. А ти єсть мала особа, то тебе прошу, щоби ти мені за тото хоць єдну курку щорання приніс». — «Ну, та єдну, — каже, — можу принести».

Як прийшов лис по курку на село, трафив знову на тоту господу, де го перше частували. І так само як го заперли в стайні, то го живцем з шкіри скидали. Вовк ділає си свою роботу без лиса.

Їжак та заєць

Був собі їжак.

Якось вийшов він раненько з своєї домівки подивитися на білий світ.

Вийшов та й каже сам до себе:

— А піду лишень у поле — подивлюся, як там моя морква та буряки.

Та й пішов.

Іде собі та пісеньку мугикає.

Коли виходить із-за куща заєць. Тоді саме він у полі оглядав свою капусту, чи велика виросла.

— О, — каже їжак, — хто прудкий, то вже й на ниві!

— А ти, — заєць йому, — все кривуляєш, криволапку! І батько твій криволапко, і дід криволапко був. Такий увесь твій рід, і ти такий!

Їжак дивом здивувався, що на своє добре слово дістав таку нечемну одмову, що й батька його й діда лихим словом пом’янули.

От він зайцеві й каже:

— Ти, — каже, — мене береш на сміх? А хочеш зі мною наввипередки? Побачимо, хто кого пережене!

Заєць як зарегоче:

— Ти? Наввипередки? Зі мною?!

А їжак спокійно:

— А так, із тобою.