Читати книгу - "Його останній уклін, Артур Конан Дойль"

одну розмиту пляму світла, що мерехтіла високо серед мороку.

- В тій кімнаті хтось ходить,- прошепотів Холмс, притуливши своє довге напружене обличчя до шибки.- Так, я можу розгледіти його тінь. Ось він знову! Тримає свічку в руці. А тепер дивиться в наш бік. Хоче переконатись, чи стежить вона за ним... Зараз почне подавати сигнали. Стежте й ви, Ватсоне, потім звіримо наші спостереження... Один спалах - це, звичайно, A. Далі... Скільки ви нарахували? Двадцять? У мене так само. Повинно означати T. AT... Знову T. Що далі? TENTA... Кінець. Невже це все, Ватсоне? ATTENTA - тут немає ніякого змісту, навіть якщо останні букви - ініціали особи... Знову почалося! Що ж це таке? ATTE... Знову те саме? Дивно, Ватсоне, надзвичайно дивно! Знову все спочатку - AT... Повторює вже втретє! Тричі - ATTENTA. Скільки ж іще разів він повторюватиме? Ні, здається, скінчив. Відійшов від вікна... Що ви скажете про це, Ватсоне?

- Зашифроване повідомлення, Холмсе?

Мій друг несподівано зареготав, неначе щось придумавши.

- Не такий уже й загадковий шифр, Ватсоне,- мовив він.- Звичайно ж, це італійська мова! Закінчення «A» означає, що слово адресовано жінці. «Стережися! Стережися! Стережися!» Хіба не так, Ватсоне?

- Здається, ви маєте рацію.

- Без сумніву. Це надзвичайно важливе повідомлення, через те його й повторено тричі. Але чого саме «стерегтися»? Постривайте, він знову підійшов до вікна.

Ми знову побачили розпливчастий обрис нахиленої людини й мерехтіння вогника у вікні, коли сигнали поновились. Тепер вони йшли швидше, ніж перед тим,- так швидко, що важко було простежити.

- PERICOLO... «Pericolo» - що це означає, Ватсоне? Здається, «небезпека»? Так, присягаюся, це сигнал небезпеки! Знову почав: PERI... Отакої! Що ж, врешті...

Світло раптом згасло, квадрат вікна зник, і четвертий поверх будинку серед освітлених вікон немов оперезала чорна стрічка. Останній сигнал попередження було несподівано обірвано. Чому? Ким обірвано? Така думка з’явилася водночас у нас обох. Холмс відскочив убік від вікна.

- Це не жарти, Ватсоне! - скрикнув він.- Там коїться щось диявольське! Чому сигнали так раптово припинилися? Треба повідомити про це Скотленд-Ярд, але, з іншого боку, піти звідси нам не можна - в нас замало часу.

- Може, мені піти до поліції?

- Нам треба довідатися, що там сталося. Причина може бути й зовсім безневинна. Мерщій, Ватсоне! Ходімо туди, спробуймо розібратися самі.

 

 

* * *

 

Коли ми швидкою ходою прямували вздовж Гау-стріт, я озирнувся на дім, що його ми залишили. У віконці горішнього поверху виднілася тінь голови - жіночої голівки, яка, затамувавши подих, напружено вдивлялася в ніч, очікуючи нових сигналів. Перед будинком на Гау-стріт, нахилившись над поруччям сходів і запнувши обличчя шарфом, стояв якийсь чоловік у довгому пальті. Він здригнувся, коли світло ліхтаря над дверима осяяло наші обличчя.

- Холмсе! - вигукнув чоловік.

- Так, Ґреґсоне! - мовив мій друг, вітаючись з інспектором Скотленд-Ярду.- Закохані стрілися знову. Що привело вас сюди?

- Напевно, те саме, що й вас,- сказав Ґреґсон.- Але яким чином ви про це довідались, ніяк не доберу.

- І мене, і вас сюди привели різні нитки з одного заплутаного клубка. Я приймав сигнали.

- Сигнали?

- Так, із отого вікна. Вони обірвалися посередині. Ми прийшли з’ясувати, що сталося. Але оскільки справа переходить тепер до ваших рук, я не бачу підстав для себе займатися нею далі.

- Постривайте! - вигукнув із запалом Ґреґсон.- Правду кажучи, містере Холмсе, з вашою допомогою я в кожній справі почуваюся впевненіше. Цей під’їзд - єдиний на весь будинок. Він від нас не втече.

- Він? Хто він такий?

- Так, так, нарешті перевага на нашому боці, містере Холмсе! Доведеться вам це визнати.- Він гучно стукнув своїм ціпком по дорожніх плитах, і з кеба, що стояв у кінці вулиці, скочив візник з батогом у руці й поволі підійшов до нас.- Дозвольте познайомити вас із містером Шерлоком Холмсом,- мовив він до візника.- А це містер Лівертон з американського агентства Пінкертона.

- Герой таємниці Лонґ-Айлендської печери! - мовив Холмс.- Радий познайомитися з вами, сер.

Американець, діловитий, спокійний молодик із довгастим, чисто поголеним обличчям, зашарівся, почувши похвальні слова.

- Те, що нам зараз належить зробити,- справа всього мого життя, містере Холмсе,- сказав він.- Якщо мені пощастить спіймати Джорджано...

- Як? Джорджано зі спілки «Червоне коло»?

- О, то в нього вже європейська слава? Що ж, в Америці ми теж усе про нього знаємо. Ми знаємо, що на його совісті п’ятдесят убивств, але поки що не маємо достатніх доказів, щоб заарештувати його. Я йшов за ним назирці з самого Нью-Йорка й тепер тиждень стежу за ним у Лондоні, сподіваючись нарешті схопити його за комір. Ми з містером Ґреґсоном знайшли його - він у цьому великому будинку з багатьма помешканнями, але лише з одним під’їздом, тож він од нас не втече. Відтоді, як він переховується тут, вийшло вже троє, та я ладен заприсягтися, що його серед них не було.

- Містер Холмс казав щось про сигнали,- зауважив Ґреґсон.- Я впевнений, що він, як і завжди, знає такі деталі, які нам невідомі.

Кількома словами Холмс пояснив, як ми уявляємо собі всю цю справу. Американець із прикрістю стиснув руки.

- То він дізнався, що ми тут! - вигукнув він.

- Чому ви так гадаєте?

- Хіба незрозуміло? Він переховується тут, у будинку, й подає знаки спільникові - в Лондоні є кілька осіб із його банди. Потім, як ви дозволили собі зауважити, коли він повідомляв спільника про небезпеку, сигнали припинилися. Про що ж це може свідчити, як не про те, що він побачив нас через вікно або якось ще здогадався про небезпеку й вирішив діяти негайно, аби врятуватися? Що б ви запропонували, містере Холмсе?

- Піти нагору й з’ясувати все на місці.

- Але ж ми не маємо ордера на його арешт!

- Ця людина перебуває в порожньому помешканні за підозрілих обставин,- мовив Ґреґсон.- Для початку цього досить. Коли ми посадимо його за ґрати, Нью-Йорк допоможе, напевно, протримати його там. Відповідальність за арешт я беру на себе.

Наші поліційні детективи, можливо,