Читати книгу - "Непереможний, Станіслав Лем"

вузликами нерівностей. Між транспортерами він бачив високу постать інженера Ґанонґа, але навіть не пробував запитати його, що він думає про цей феномен. Інженер знав стільки ж, як і він. Тобто нічого. Нічого.

Він повертався з кільканадцятьма людьми, сидячи в кутку кабіни найбільшого транспортера. Наче з великої відстані чув їхні голоси. Боцман Тернер говорив щось про отруєння, але його зацитькали.

— Отруєння? Чим? Усі фільтри в ідеальному стані! Цистерни повні кисню. Припаси води не використані... Продовольства удосталь...

— Ви бачили, як виглядав той, якого ми знайшли у малій навігаційній? — спитав Бланк. — Я його знав... Звісно, не впізнав би, якби не перстень...

Ніхто не відповів. Повернувшись на базу, Роган одразу пішов до Горпаха. Той уже знав про ситуацію завдяки телевізійному зв’язку і донесенням групи, яка повернулася раніше, принісши також кількасот зроблених світлин. Роган мимоволі відчув полегшення від того, що не мусить доповідати командирові про те, що бачив.

Астрогатор уважно подивився на нього, встаючи з-за столу, на якому карту місцевості вкривали відбитки фотографій. У великій навігаційній каюті вони були удвох.

— Заспокойтеся, пане Рогане, — сказав командир. — Розумію, що ви відчуваєте, але нам потрібні насамперед холодний розум і самовладання. Ми мусимо з’ясувати суть цієї божевільної історії.

— У них були всі засоби безпеки: енергоботи, лазери, випромінювачі. Головний антимат стоїть біля самого корабля. У них було все, що і в нас, — безбарвним голосом сказав Роган. Несподівано він сів. — Вибачте...

Астрогатор витягнув зі стінної шафки пляшку коньяку.

— Старий засіб, часом допомагає. Випийте, Рогане. Це використовували в давнину, на полях битв...

Роган мовчки ковтнув пекучу рідину.

— Я перевірив сумарні лічильники всіх силових агрегатів, — сказав він таким тоном, ніби скаржився. — Ніхто на них не нападав. Вони не зробили жодного пострілу. Просто-просто...

— Збожеволіли? — спокійно докинув астрогатор.

— Хотів би я хоча б у цьому бути певним. Але хіба таке можливо?

— Чи ви бачили бортовий журнал?

— Ні. Його узяв Ґаарб. Він у вас?

— Так. Після дати приземлення є лише чотири записи. Вони стосуються тих руїн, які ви досліджували, — і... «мушок».

— Не розумію, яких мушок?

— Не знаю. Дослівно це звучить так...

Узяв зі столу розгорнуту книгу.

— «Жодних ознак життя на суходолі. Склад атмосфери...» це дані аналізів... ось знайшов... «О 18.40 другий гусеничний патруль, що повертався з руїн, потрапив у локальну піщану бурю, за значної активності атмосферних розрядів. Радіоконтакт встановлено, попри перешкоди. Патруль доповідає про відкриття значної кількості мушок, які перебувають...»

Астрогатор замовк та відклав книжку.

— А далі? Чому ви не закінчили?

— Це і є кінець. На цьому обривається останній запис.

— І більше нічого нема?

— Решту пан може сам побачити.

Підсунув до нього розгорнуту книжку. Вона була вкрита нерозбірливими каракулями. Роган широко розплющеними очима вдивлявся у хаос перехрещених ліній.

— Тут ніби літера «Б»... — сказав він тихо.

— Так. А тут «Г». Велике «Г». Ніби мала дитина написала... Вам так не здається?

Роган мовчав з порожньою склянкою у руці. Він забув її поставити. Подумав про свої нещодавні амбіції: марив про те, щоб самому керувати «Непереможним». Тепер він був задоволений, що не йому випало вирішувати подальшу долю експедиції.

— Прошу викликати керівників спеціальних груп. Рогане! Прокиньтеся!

— Вибачте. Нарада, пане астрогаторе?

— Так. Нехай усі прийдуть до бібліотеки.

За чверть години усі вже сиділи у великій квадратній залі зі стінами, вкритими кольоровою емаллю; за ними ховалися книжки та мікрофільми. Мабуть, найжахливішою була шалена схожість приміщень «Кондора» й «Непереможного». Зрозуміло, це були кораблі-близнюки — але Роган, хоча й дивився в куток, не міг забути картин божевілля, що вкарбувались у його пам’ять.

Кожен присутній мав тут своє звичне місце. Біолог, лікар, планетолог, інженери-електроніки й зв’язку, кібернетики та фізики сиділи у розставлених півколом кріслах. Ці дев’ятнадцятеро людей були стратегічним мозком корабля. Астрогатор стояв сам, під опущеним до половини білим екраном.

— Чи всі присутні ознайомились із ситуацією, відкритою на борту «Кондора»?

У відповідь пролунав багатоголосий гомін підтвердження.

— На цей момент, — сказав Горпах, — групи, що працюють у периметрі «Кондора», знайшли двадцять дев’ять тіл. На самому кораблі їх знайдено тридцять чотири, одне з них ідеально збережене завдяки замороженню у гібернаторі. Доктор Ниґрен, який саме повернувся звідти, зробить для нас загальний звіт...

— Не можу багато сказати, — заявив, встаючи, низенький лікар. Він повільно підійшов до астрогатора. Був на голову нижчим за нього.

— Ми знайшли лише дев’ять муміфікованих тіл. Окрім того, про яке згадав командир і яке досліджуватимемо окремо. Це, власне, скелети чи частини скелетів, викопані з піску. Муміфікація відбувалась усередині корабля, де для цього були сприятливі умови: дуже низька вологість повітря, практично нема гнильних бактерій і не надто висока температура. Тіла, котрі перебували на відкритому просторі, зазнали розкладу, що посилювався в періоди дощів, бо пісок містить тут значний відсоток оксидів та сірчаних окислів заліза, що вступають у реакцію зі слабкими кислотами... Зрештою, гадаю, що ці деталі не є суттєвими. Якби був потрібен докладний аналіз процесів, що відбулися, цю справу можна передати колегам хімікам. У кожному разі, в умовах зовнішнього середовища муміфікація тим більше не могла відбуватися, бо тут додавалися вплив води і розчинних у ній субстанцій, а також вплив піску, що тривало протягом років. Цим останнім пояснюється також вигладження кістяних поверхонь.

— Вибачте, — урвав його астрогатор. — Найважливішою в цю мить є причина загибелі тих людей...

— Жодних ознак насильницької смерті, принаймні на тілах, які збереглися найкраще, — негайно уточнив лікар. Він не дивився ні на кого, виглядало, ніби роздивлявся щось невидиме у піднятій до обличчя руці. — Картина така, ніби померли природною смертю.

— Тобто?

— Без зовнішніх насильницьких дій. Деякі довгі кістки, знайдені окремо, поламані, але такі ушкодження могли відбутися згодом. З’ясування цього потребує триваліших досліджень. У тих, які були одягнуті, неушкоджені як шкірний покрив, так і скелети. Жодних ран, якщо не зважати на дрібні подряпини, які напевно не могли бути причиною смерті.

— То яким чином вони загинули?

— Цього я не знаю. Можна припускати, що з голоду чи зі спраги...

— Запаси води і харчів на кораблі не використані, — зауважив зі свого місця Ґаарб. — Я знаю.

Якусь мить панувало мовчання.

— Муміфікація — це передусім позбавлення організму води,— пояснив Ниґрен. Він далі не