Читати книгу - "Королівство шахраїв"

їх?

— Приблизно сорок, — відповів Ротті, збиваючи бруд зі своїх черевиків. — Важко озброєні, утім досі діють під дипломатичними прапорами. Ніхто достеменно не знає, чого вони хочуть.

— Ми знаємо, — заперечив Джаспер.

— Я не наближався занадто близько до Рейки, — додав Ротті, — але Пер Гаскель засмикався, і він про це не мовчатиме. Без тебе в старого накопичилося роботи. Зараз уже ширяться чутки, що ти повернувся до міста і зчепився з крамарем. Ох, ще ж було щось на кшталт нападу на одну із гаваней кілька днів тому. Убито декілька моряків, а офіс начальника порту перетворився на купку трісок.

Матаяс помітив, як спохмурнів Каз. Він був спраглий до додаткової інформації. Матаяс знав, що дем’їн мав інші причини шукати Інеж, але факт залишався фактом: без неї їхні здібності до збирання інформації опинилися під чималою загрозою.

— Гаразд, — озвався Каз. — Але ніхто не пов’язує нас із нападом на Льодовий Двір чи з парем?

— Принаймні я цього не чув, — повідомив Ротті.

— Нєа, — погодився з ним Шпехт.

Вілан мав здивований вигляд.

— Це означає, що Пекка Роллінз тримав язика за зубами.

— Дай йому трохи часу, — озвався Каз. — Він знає, що ми переховуємо десь Кувея. Лист до Равки вже недовго змушуватиме його ганятися за власним хвостом.

Джаспер неспокійно вибивав пальцями чечітку на власних стегнах.

— Хтось іще помітив, що ціле місто шукає нас, гнівається на нас або хоче нас убити?

— То й що? — не зрозумів його Каз.

— Ну, зазвичай це тільки половина міста.

Може, Джаспер і жартував, але Матаяс замислився, чи розуміє хоча б хтось із присутніх, які сили вишикувалися проти них. Фієрда, Шу Хан, Новозем’я, каельці, Керч. Це були не банди-суперники чи розлючені ділові партнери. Це були цілі народи, що рішуче збиралися захистити своїх людей і убезпечити своє майбутнє.

— Є ще дещо, — згадав Шпехт. — Матаясе, ти помер.

— Перепрошую? — Матаяс уже добре розмовляв керчинською, але, напевно, у його знаннях ще траплялися прогалини.

— Тебе добили в ізоляторі Пекельних Воріт.

У кімнаті запала тиша. Джаспер важко опустився на стілець.

— Маззен помер?

— Маззен? — Матаяс не міг пригадати цього імені.

— Він посів твоє місце в Пекельних Воротах, — пояснив Джаспер, — щоб ти міг приєднатися до роботи в Льодовому Дворі.

Матаяс пригадав бійку з вовками, як Ніна стояла в його камері, як вони втекли із в’язниці. Ніна вкрила одного з членів Покидьків фальшивими виразками й наслала на нього гарячку, щоб переконатися, що його триматимуть у карантині, подалі від численнішої тюремної громади. «Маззен». Матаясу не слід було забувати такі речі.

— Мені здавалося, що ти сказав, наче маєш в ізоляторі зв’язки? — пригадала Ніна.

— Для того, щоб він залишався хворим, а не для того, щоб він залишався в безпеці. — Казове обличчя спохмурніло. — Це було навмисне вбивство.

— Фієрданці, — припустила Ніна.

Матаяс склав руки на грудях.

— Це неможливо.

— Чому ні? — поцікавилася Серцетлумачниця. — Ми знаємо, що там є дрюскелле. Якщо вони прибули до міста, розшукуючи тебе, і зчинили галасу Ратуші, їм розповіли, що ти в Пекельних Воротах.

— Ні, — заперечив Матаяс. — Вони б не вдалися до такої ницої тактики. Найняти вбивцю? Убити когось у лікарняному ліжку? — Але, навіть промовляючи ці слова, Матаяс уже не був переконаний, що вірить у них. Ярл Брум і його офіцери вдавалися й до значно гірших речей геть без докорів сумління.

— Сильний, світлий і сліпий, — зауважив Джаспер. — Дуже по-фієрданськи.

«Він помер замість мене, — подумав Матаяс. — А я навіть не впізнав його імені».

— У Маззена була родина? — запитав нарешті фієрданець.

— Лише Покидьки, — відповів Каз.

— Жодних плакальників, — пробурмотіла Ніна.

— Жодних погребінь, — швидко відповів Матаяс.

— Як це — бути мертвим? — поцікавився Джаспер. Радісні вогники згасли в його очах.

Матаяс не знав, що відповісти. Ніж, яким було вбито Маззена, призначався для нього, і фієрданці ще й як могли бути відповідальними за це. Дрюскелле. Його брати. Вони хотіли, щоб він помер безчесно, вбитий у ліжку в ізоляторі. Це була підхожа смерть для зрадника. Такої смерті він заслужив. Тепер Матаяс мав перед Маззеном кревний борг, але як йому вдасться віддати його?

— Що вони вчинять із його тілом? — запитав він.

— Воно вже напевно перетворилося на попіл на Баржі Женця, — озвався Каз.

— Є ще дещо, — додав Ротті. — Дехто здійняв чималий галас, розшукуючи Джаспера.

— Його кредиторам доведеться зачекати, — гримнув Каз, і Джаспер здригнувся.

— Ні, — заперечив Ротті, похитавши головою. — В університеті з’явився чоловік. Джаспере, він стверджує, що він — твій батько.

4. Інеж

неж лежала на животі, простягнувши руки вздовж тіла, і, ніби черв’як, плазувала крізь темряву. Попри те що вона мало не заморила себе голодом, вентиляційна шахта досі була занадто вузька. Дівчина не бачила, куди рухається, просто просувалася вперед, відштовхуючись кінчиками пальців.

Вона отямилася за якийсь час після сутички на Велльґелуці, гадки не маючи, де вона і скільки пробула непритомною. Інеж пригадала, як стрімко падала вниз, коли один з Ван Екових Верескунів упустив її лише для того, щоб інший упіймав — руки, схожі на сталеві пута, вхопили її, повітря било в обличчя, навколо було саме тільки сіре небо, а в черепі вибухнув біль. Наступне, що вона пам’ятає, — як прокинулася в темряві; у голові гуло. Її руки й щиколотки були зв’язані, а на обличчі Інеж відчувала тісну пов’язку. На якусь мить їй знову було чотирнадцять, її кинули до трюму корабля работорговців, налякану й самотню. Інеж змусила себе дихати. Хай би де вона перебувала, дівчина не відчувала корабельної хитавиці, не чула скрипу вітрил. Під ногами була тверда земля.

Куди Ван Ек привіз її? Вона могла бути на складі або в чийомусь будинку. Можливо, вона вже взагалі не в Керчу. Байдуже. Вона — Інеж Ґхава і не тремтітиме, як зайчик у тенетах. «Хай би де була, я просто мушу вибратися».

Їй удалося спустити пов’язку, потершись обличчям об стіну. У кімнаті було темно, яку мішку, і єдине, що дівчина почула серед тиші,