Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

Розділ 6

Міранда роздала всім завдання, а сама пішла спілкуватися з хлопцями, які доставили дерева для під'їзної доріжки. Я вставила навушники і взялася за роботу. Спочатку я мала оформити зону релаксу у віддаленій частині двору. Міранда так задумала, щоб від основної частини цю зону відокремлював парканчик із трояндою, що плететься. Нам з Арчі довелося повозитися, чіпляючи вже дорослу рослину до дерев'яної сітки огорожі. Подряпавши руки, і, отримавши новий запас лайок від хлопця, ми все-таки це зробили. Тепер я ніби перебувала в ароматній кімнаті, прихована від очей.

Я присіла біля великого кам'яного паркану, розрівнюючи землю, яку насипали в спеціально побудовані прямокутні довгі горщики. Вони були споруджені в три рівні, щоб створити той самий ефект каскаду. На верхньому ярусі було вирішено посадити газон, з якого будуть рости тюльпани. На другому - триколірні фіалки, які так любила господиня будинку. А найнижчий ярус вирішили заповнити дрібними маргаритками різних кольорів.

Газонна трава була вже постелена на всій цій ділянці, тож я працювала босоніж, щоб не зіпсувати траву. Далі від квіткового каскаду ми домовилися посадити кущ гліцинії, а під ним буде маленький фонтан, навколо якого будуть рости дрібні польові квіти. Гамак був встановлений трохи ближче до паркану з іншого боку так, щоб квітам ніщо не загрожувало.

Я посунула високу декоративну садову вазу і взялася за роботу. Приблизно через годину хтось торкнувся мого плеча, і я здригнулася від несподіванки. Піднявши погляд вгору, я побачила Рона. Від сонця, що світило йому в потилицю, я мало могла розгледіти його обличчя. Але ось що точно впало мені в око, - так це міцно стиснуті губи. Я витягла навушники і повісила їх на шию.

- Я приніс тобі лимонад, - сказав він, простягаючи мені склянку.

- Дякую, у мене є вода, - відгукнулася я, киваючи на пляшку, що лежала неподалік.

Я продовжувала дивитися на Рона, а він мовчав. Потім він пройшов до гамака і присів на нього, злегка погойдуючись. Чоловік зробив ковток лимонаду.

- Ти, здається, мені його приніс. - Я вказала на склянку лопаткою.

- То ти все-таки хочеш? - посміхнувшись куточком губ, запитав він.

- Хочу, - рішуче сказала я і піднялася.

 Підійшла до чоловіка і взяла склянку. Зробивши ковток, я простонала. Вода в мене, звісно, була, але вона вже стала теплою. А цей лимонад не був крижаним, але такої температури, яка не заморожує мізки, але приємно остуджує нутрощі.

- Як пройшли твої вихідні? - запитав чоловік, і я завмерла зі склянкою біля губ.

- Нормально.

Ридала. Шкодувала себе. Проклинала тебе. Ненавиділа тебе. Потім знову любила тебе. Ну, тобто, нормально пройшли вихідні. Звично.

Рон мовчав, розглядаючи квіти в ящику.

- Буде красиво. - Він кивнув у бік каскаду.

- Так, має бути.

Я зробила ще ковток лимонаду. Чоловік мовчав.

- Ти просто приніс мені лимонад? - поцікавилася я.

- Я думаю, що маю вибачитися за той вечір. - Я подивилася на нього, але Рон продовжував буравити поглядом квіти. - Імовірно, я вчинив неправильно, дозволивши тобі думати про щось більше.

- Тобто, ти все-таки просто хотів дізнатися про хлопця Джемми. - Не питання - твердження.

- Слухай, Мел, зрозумій правильно, - почав він. - Джемма - моя молодша сестра, і якщо цей гівнюк образить її, я розірву його на шматки. Але це буде вже постфактум, він встигне завдати шкоди. Я лише хочу познайомитися з ним і дати зрозуміти, що він не зможе спокійно жити, якщо їй буде боляче.

Я зковтнула і відвела погляд на басейн, який у цей момент робітники обкладали плиткою. У них із радіо лунала запальна музика, і хлопці працювали злагоджено. Я неуважно подумала про те, яке гарне місце було вибрано для зони відпочинку з гамаком, бо сюди ледь долітали звуки з подвір'я, а імпровізована альтанка з парканом створювали відчуття затишного кокона.

- Мел, - покликав Рон, і я знову подивилася на нього. - Якщо ти щось знаєш...

- Я вже сказала вчора, Роне. Не знаю. А якби й знала, то не сказала б, якби Джемма мене попросила мовчати.

Я витерла вологу від склянки руку об шорти, і погляд Рона метнувся до моїх ніг. Він моргнув. Потім швидко перевів погляд на моє обличчя. Чоловік піднявся і зробив крок до мене. Він підняв руку і заправив мені за вухо пасмо, що вибилося. Від дотику по шкірі шиї побігли мурашки, і я мимоволі затримала дихання.

- Але ти ж скажеш мені, якщо цей хлопець поводитиметься з нею як мудак? - запитав він. - Якщо він образить Джемму, а вона мовчатиме. Ти скажеш?

Я кивнула, дивлячись у його очі. У розсіяному світлі сонця вони виглядали як практично прозорі кристали із зеленуватим відтінком.

- Не буду відволікати тебе від роботи, - сказав Рон і, обійшовши мене, вийшов з альтанки.

Я повернулася і подивилася як він іде. Погляд блукав міцними м'язами ніг, спини й дупи. Я дивилася, як грають татуювання на його міцних руках, коли він на ходу стискав і розтискав кулаки. Чоловік турбувався про свою сестричку. Але в нього не було приводу: Калеб дбав про Джемму, і вона сама обрала такий шлях, вирішивши зберігати їхні стосунки в таємниці. Я не мала права проговоритися Рону, поки вона сама не прийме рішення поділитися з братом.

Я присіла на гамак, дістала телефон і набрала номер подруги.

- Привіт, - радісно промовила Джема. - Як ти?

Джемма бачилася зі мною напередодні, і знає, що Рон рознюхує про її хлопця. Ще подруга помітила, що я була засмучена і навіть здогадувалася, з якої причини. Але не стала нічого говорити, бо я не хотіла коментарів із цього приводу. Зараз же мені дуже потрібна була її підтримка.

- Нормально, - сказала я зітхаючи. - Рон приходив знову, розпитував про тебе.

- Та що ж він ніяк не вгамується? - із роздратуванням запитала подруга.

- Слухай, Джем, може, варто, нарешті, розповісти йому? Коли твій хлопець думає відкрити про вас правду?

- Ох, усе так складно...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍