Читати книгу - "Невдячна іграшка 18+, МАРСА ЧАУНІК"

Глава 6

Надто багато між нами «але», тому вирішую, що негайно встановлюю межі для себе, рамки, які не можна, не дозволено переступати. Знову крихку тишу між нами розриває чарівний хриплий баритон Станіслава:

– Валю, я купив продуктів. Можу допомогти тобі приготувати сніданок.

– Дякую! Я зараз приготую щось смачненьке, – піднімаюся з наміром заглянути в холодильник. Відчиняю й відразу офігіваю. Скільки всього різноманітного та смачного. Це я ще не дивилася в морозилку. От шалений!

– Вау, Стасе, ну ти видав! Вражає! Навіщо стільки всього? Я все це не подужаю й за місяць, – жартома посміхаюся. – Тепер треба шукати хто допоможе мені все це з'їсти. Хм…

– Якщо дуже потрібно, то я не проти, – бачу який він задоволений, що догодив. – Обожнюю домашню кухню. Впевнений, що ти вмієш гарно готувати.

– Чудово! А куховарити я й справді трохи вмію. Підглядала за бабусею ще в дитинстві, а потім мені у спадок дістались її смачнющі рецепти. То що зараз приготувати на сніданок?

– Готуй, що тобі до вподоби, чого самій хочеться. Я вже поснідав.

– Ні, так не вийде! Цього разу, Станіславе Маєвський, ти мусиш скласти мені компанію, – уперто наполягаю, бо мені так хочеться, щоб сьогодні він  поснідав зі мною. 

– Ну, хіба геть зовсім трішки, за компанію, аби тобі було смачніше, – Стас Маєвський потурає моєму невинному капризу. Боже, як мені подобається така його лояльність до мене.

– То може ти все-таки озвучиш, чим ти балуєш себе на сніданок? – все ще допитуюся, бо хочеться зробити йому приємно.

– Валю, не переймайся цим питанням, я всеїдний. Просто готуй те, чого хочеться самій. Я, своєю чергою, можу долучитися до процесу приготування, щось помити, порізати, якщо треба. Ти просто скажи. Не бійся, я не ліворукий. Але заважати творчості шеф-кухаря не стану. А свої кулінарні таланти продемонструю якось іншим разом, якщо сьогодні ти вже взяла ініціативу на себе, – Стас говорить так серйозно, розважливо, а в кутиках його рота проявляється задоволена усмішка.

– Тоді я приготую фруктовий салат з вершками, шоколадні панкейки та какао, – вивчаю його реакцію на той мій перелік. Знаю, що чоловіки на сніданок полюбляють щось більш ситне. Але по виразу обличчя Стаса бачу, що мій список його геть не бентежить. А  до моїх вух долітає:

– Прекрасно, обожнюю шоколадні панкейки та фруктові салати з вершками, а какао, то взагалі приємний спогад з дитинства.  

Посміхаюся його милим лестощам. Не віриться, що буває таке стовідсоткове співпадіння в уподобаннях. Однак приємно, що він так старається догодити мені, але не зовсім розумію навіщо?

– Я рада, що все, що готуватиму, смакує тобі, – кажу це паралельно виймаючи фрукти з холодильника, і кладу їх у мийку. Станіслав завбачливо дістає з шухляди картатий фартух, один з двох, і турботливо одягає на мене. Чемно нерухомо стою, так приємно. Вздовж тіла прокочується лагідний трепет. Його рухи такі обережні, вправні, дотики ніжні. Він дивиться мені прямо у вічі, сканує, а його зосереджений чіпкий погляд, від якого я ніяковію, бентежить. Чоловік ледь торкається руками моєї талії, поправляючи фартух, стає впритул. Я відчуваю його схвильоване дихання, а він зав'язує фартух за спиною, поправляє картату шлейку на моєму плечі, посміхається та відпускає, піднімаючи великий палець догори:

– Ну от, тепер геть інша справа. А тепер ти допоможеш мені? – явно кокетує, бо розумію, що він хлопець умілий, прекрасно й сам може. Якісь дивні у нього пориви, незрозумілі. Однак я й сама цього хочу. Тому просто дістаю інший фартух з шухляди, одягаю через голову Стаса картату лямку, а він на секунду присідає, щоб мені було зручніше, бо він вищий сантиметрів на десять-п'ятнадцять, хоча я зі своїми 175 наче не маленька.

Обхоплюю його руками, аби зав'язати фартух за спиною. Мені  хочеться саме так зробити, хоча можна було просто обійти та стати за спиною Станіслава, й не торкатися своїми грудьми його торсу. Блін, як це бентежно. Відчуваю тепло його тіла.  Здається він пробуджує в мені жінку. Ніяковію, та все ж вперто розтягую час, вдаючи що не відразу виходить, лямки вислизають з рук, і я повторюю спробу одну, другу, але таки завершую цю гру у свою ліворукість. Відчуваю його шумний видих, який аж обпікає шию. Здається йому теж не просто в такій позі. О, боже! 

Піднімаю схвильований погляд на Станіслава. У нього заплющені очі. Ніяковію і теж прикриваю повіки. Мурашки по тілі. Стас кладе свої руки мені на плечі. Ніжний, тендітний, ледь відчутний дотик, від якого я злегка здригаюся. Холод пробігає всім тілом, дивний трепет і так хороше, так приємно мені.  Станіслав ледь торкається моєї скроні губами, м'яко, коротко, лагідно, тендітно, зависає в поцілунку  лиш на мить, але цього виявляється достатньо, щоб ошпарити мою душу своїм гарячим пристрасним вогнем.  Незворотна мить.

– Спасибі, мила дівчинко, за допомогу, – чоловік нехотя робить крок назад, зависаючи грайливим, ніжним поглядом в моїх очах. – Ну що ж, до справи, юна леді? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍