Читати книгу - "Подружжя мимоволі, Олена Гуйда"

РОЗДІЛ 5

Шейлін

– Шейлін?! Ти тут?! – докотився до мене здивований голос моєї безпосередньої начальниці лієри Бріанни, варто було мені переступити поріг архіву.

Моя поява справила незабутнє враження на колег. Звідусіль у мій бік полетіли здивовані погляди. Френсін, старша помічниця, що вважала себе майже-начальницею, від несподіванки навіть склянку з водою на себе перекинула. Темзин, як і я, молодша помічниця, завмерла між полицями роззявивши рота і, на мою думку, забула, чим взагалі займалася. І тільки Райнар привітно помахав мені з-за стелажу.

– Звичайно. Сьогодні понеділок, де мені ще бути? – Як ні в чому не бувало, я зняла з плечей накидку і підійшла до свого робочого столу, який з незрозумілих причин був завалений всілякими паперами. – Це накопичилося за сьогоднішній ранок?

– Ні, Шейлін. Лієр Родерік розпорядився пересадити Темзін за твій стіл! – Лієра Бріанна пояснила виникнення безладдя.

Що? Як це розуміти?!

– Гаразд... А де ж тепер моє місце?

– Твоє місце тепер поруч із чоловіком, – начальниця пересмикнула плечима. – І я не розумію, що ти сьогодні тут робиш.

Чудова перспектива! І за вісімдесят сім днів я залишуся мало того, що самотня на все життя, так ще й без роботи, бо безкрила розлучена дракониця нікому не потрібна.

– Але я не збиралася йти з архіву після весілля, – впевнено відсунула стілець, а потім відсунула чужі папки убік, розчищаючи місце. – Моє заміжжя не змінює абсолютно нічого.

– І невже Тайраш нічого не має проти? – пролунав позаду спокійний добре знайомий чоловічий голос.

Лієра Бріанна напружилася і схилила голову, а Темзін, Френсін і Райнар витяглися по струнці з виразом жаху на обличчі. Ще б! Не часто у нас зустрінеш найвищого архіваріуса.

Я розгорнулася і спокійно видихнула. Голова імперського архіву завмер на порозі, дивлячись на мене з теплотою та м'якою посмішкою на губах. Лієр Родерік раніше був частим гостем у нашому домі, і саме він запропонував мені роботу після випуску з академії, у той момент, коли від нашої родини всі відвернулися.

– Лієр Родерік! Доброго ранку, – схилила голову. – Запевняю вас, мій чоловік не має нічого проти будь-яких моїх починань.

Тому що йому на них загалом начхати. Але цього я додавати, звичайно, не стала. До того ж Раш, на мою думку, й гадки не мав, що я взагалі можу десь працювати. Сьогоднішній ранок, слава всім драконячим богам, пройшов спокійно і, головне, на самоті, тому новину про свою роботу я повідомити не встигла. Та й не збиралася! Зрештою, ми пов'язані лише на три місяці, а мені треба думати про майбутнє після розлучення!

І в цей момент сімейний артефакт будинку Хеймар знову нагадав про себе. Шкіру обпалило гарячим металом, а потім він ніби ожив! Стиснув зап'ястя, змушуючи мене тихо охнути!

Цей Ренгаль що, думки мої читає? Браслет – оберігач від розлучень? Хранитель сімейного вогнища? У родових артефактів було безліч властивостей.

– Добрий ранок! Щасливий це чути, Шейлін! І радий, що ви з Тайрашем змогли порозумітися, – він зробив паузу. – На жаль, не зміг бути присутнім на вашому весіллі, тому прийми запізніле привітання з одруженням.

– Дякую вам, лієре Родерік, – я посміхнулася.

– Що ж, коли ти хочеш продовжувати роботу... – Голова архіву кивнув. – Лієра Бріанна, Лієра Шейлін залишається під вашим керівництвом. Так, і до полудня мені потрібні описи записів у секторі D та F. Прошу не затримуватися.

– Так, Лієр Родерік, – закивала лієра Бріанна.

– Всім гарного дня! – Голова імперського архіву кивнув і зник за дверима.

На мить запанувала дзвінка тиша. А слідом по приміщенню пронеслися полегшені зітхання.

– Що ж! Добре, – Лієра Бріанна підхопила зі столу одну з папок. – Ви чули завдання лієра Родеріка? Усі за роботу!

Двічі повторювати не потрібно. Райнар зник за одним зі стелажів. Дівчата попрямували до своїх робочих місць, періодично кидаючи в мій бік зацікавлені погляди. Адже будь-яка з них на моєму місці перше, що зробила б, відмовилася б від роботи. Темзин, виблискуючи широкою посмішкою, почала збирати свої речі з мого столу, паралельно вітаючи з отриманням нового статусу і цікавлячись подробицями сімейного життя. Я запевнила, що моє сімейне життя просто дивовижне. Іншими словами, від неї глуздом рушити можна.

Робочий день поступово входив у своє звичне русло. У носі свербіло від запаху старих паперів. Перед очима миготіли стелажі, папки, імена, цифри... І сьогодні я почувалась тут комфортно, як ніколи. Навіть готова була працювати понаднормово, щоб додому повернутися якнайпізніше. Щоб не бачити Раша та не слухати його гнівні звинувачувальні промови. Ось тільки це було абсолютно неможливо і викликало б масу нікому не потрібних питань... А уваги моїй сім'ї і так було достатньо!

До кінця дня я нарешті вибрала момент, коли залишилася одна у відсіку і рішуче попрямувала до артефакту пошуку. Настав час скористатися своїм службовим становищем в особистих цілях. Тим більше, що нічого незаконного робити не збиралася. Інформацію про найближчих родичів не заборонялося шукати.

Потрібно було записати дані для пошуку, а артефакт, створений на основі щорічних описів, видасть номер відсіку, де розташувалися папери з потрібною інформацією.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍