Читати книгу - "Її величність кішка"

джерелом витворів мистецтва й матеріалів для оздоби міста: чи то дорогоцінне каміння Делі, чи скульптури і фрески з іранських, сирійських, російських або китайських міст.

І як він любив керував кочовими ударними силами — такою ж мірою не любив керувати захопленими містами.

Він знищував мирне населення через страх помсти від тих, хто вижив. Після кожного вторгнення він отруював колодязі, скидаючи туди трупи, які розкладалися, і вода ставала непридатною до пиття. Він руйнував зрошувальні системи. Через ненависть до осілого способу життя, до селянства, він посипав поля сіллю. Внаслідок цього родючі землі перетворювались на степ або пустелю.

Він планував завоювати Західну Європу, але підхопив звичайний нежить, який мав фатальні наслідки. Тамерлан помер у 1405 році у віці 69 років.

Після його смерті за імперію боролися у братовбивчих війнах його вісімнадцятеро дітей. Цього вистачило, аби зруйнувати все, що збудував їхній батько. Тамерланова імперія не встояла після смерті її засновника.

Загалом Тамерлан несе відповідальність за смерть 17 мільйонів людей на Середньому Сході, Далекому Сході та в Центральній Європі, тобто 5 % всього населення планети на той час, яке, за підрахунками, становило 350 мільйонів осіб.

Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.

Том XII

15. Крах ілюзій

«Якщо ти довго живеш без проблем, то готуйся до страшного нещастя», — казала моя матуся, вона вічно хвилювалася.

Одного сонячного і вітряного дня загули дзвони собору Паризької Богоматері.

Цього разу не я подала сигнал. Я думала, це нова пацюча навала з-під землі, але ні, сталося щось інше.

Я біжу до собору, видряпуюсь на химеру, яка слугує оглядовим майданчиком із видом на всю округу. Звідти можна побачити причину сигналу.

І ось: понад річкою повно пацюків. Їх не сотні, а тисячі, десятки тисяч.

Прибігає Піфагор.

— Не думаю, що вони підуть в атаку, — каже він.

— Чому?

— Якщо їхній лідер розумний, то мав би зробити висновки після поразки першої бойової місії. Мені навіть цікаво, чи метою їхнього вторгнення не було випробувати наші захисні сили та час реакції. Визнавши поразку, вони змінили стратегію. Зараз вони роблять те, що в людській воєнній мові називається «облога».

— Що це означає?

— Це означає нічого не робити, тільки чекати, поки суперник здасться. Вони не будуть наступати, зате блокуватимуть постачання харчів доти, аж поки ми так зголодніємо, що будемо змушені здатися без бою. Вони зробили ставку на час, наше терпіння і голод.

— В такому разі немає причин для тривоги. Нам не загрожує голод, бо в річці повно риби.

Сіамець нашорошує вуха на східну сторону річки, я помічаю дамбу.

— Я щойно помітив. Пацюки збудували її сьогодні вранці вплав, нагромаджуючи уламки деревини зі старих меблів.

— Їм не вдасться зупинити течію ріки, ще й такої повноводої, як Сена.

— Придивись уважніше і зрозумієш.

Просто ненавиджу, коли він поводиться як дідо-всевідо. Приглядаюся і бачу мереживо з пацючих тіл.

— Вони можуть пірнати з дамби по той бік, проти течії, щоб нищити всю рибу, поки течія не принесла її до нас. Так вони знищать нашу здобич, щоб ми не мали що їсти.

— Тоді доведеться рибалити нижче по течії.

— Сумніваюся, що це добрий вихід.

Піфагор знову нашорошує вухо — вже у протилежний бік. Я повертаю голову на захід і бачу пацюків, які збудували там за ніч таку саму дамбу.

Я починаю розуміти, в чому полягає техніка облоги. Як би мені не хотілось бути оптимісткою, я втрачаю надію на краще. Піфагор теж не обіцяє розради:

— Час працює на них. Вони можуть чекати, скільки заманеться.

— Але ми будемо боротися. Нас багато.

— Найближчим часом немає надії на допомогу. Жоден кіт чи людина не зможуть навіть близько підійти сюди.

Від розпачу я широко відкриваю рота і починаю харкати, голосно дихаючи, в моєму випадку це означає, що я ледве стримую себе, щоб не розтрощити все навколо, але це триває недовго.

Піфагор пропонує заспокоїти мене сексом, але зараз мені не до того. Факт, що нас заблокували, не залишивши жодного шансу, заганяє мене в глухий кут.

Ввечері я намагаюся заспокоїтися медитацією. Згадую поради Патриції: сідаю в позу лотоса, попри біль схрещую перед собою лапи, вирівнюю спину, хвіст витягую назад для рівноваги і сповільнюю дихання, щоб заспокоїтись.

Ні, це не працює. Треба буде сказати іншим котам. Медитація — як шампанське: добра для людей, а не для котів.

Розчарована і засмучена я дивлюсь, як вдалині ховається сонце. Десь глибоко в душі є відчуття, що наші безтурботні дні лишилися в минулому і віднині горе почало підточувати безтурботність у нашому Раю.

Анджело помітив моє занепокоєння й почав муркотіти, щоб розрадити мене.

Хоробрий Анджело. Не знаю, в яку пригоду я тебе втягнула, але, сподіваюся, в неї буде щасливий фінал.

Я не наважуюсь йому сказати, що моєму поколінню пощастило жити в комфорті і в повній безпеці, тоді як його покоління чекає похмуре майбутнє.

— Ми підемо вбивати тих пацюків? — запитує син.

— Ні, Анджело, їх занадто багато. У нас нема шансів на перемогу.

— Але, мамо, з допомогою кіт-ван-до я можу знищити сотні пацюків!

— Але, сину, їх десятки тисяч! Ти не впораєшся.

— Благаю, мамо, дозволь мені піти на ворогів!

— Я дозволяю тобі піти спати.

Він дивиться на мене:

— Гаразд, але коли я стану при владі, то не буду боягузом. Я не побоюсь піти війною на ворогів.

— Так і буде, а поки іди спати.

Скільки часу потрібно молоді, щоб порозумнішати? Я, звісно, не маю нічого проти насильства, коли воно потрібне та дієве, але в нашій ситуації діяти означає піти на вірну смерть. Проблема молоді полягає в тому, що вони думають про короткотривале задоволення (як вбивство у випадку Анджело), не задумуючись про наслідки. Однак якщо дивитись на довгу перспективу, то за насильство доводиться платити занадто високу ціну. У глибині душі я знаю, що мир — це єдиний правильний шлях.

Наталі бере мене на руки і гладить. Я відчуваю в ній тривогу. Облизую їй підборіддя, ховаю голову під ліву пахву, нюхаю її пітний запах, який дедалі більше мені подобається, і далі міркую.

І ось мій висновок: необхідно зібратися всім разом для пошуку рішення.

Я зістрибую з рук Наталі, риссю біжу на площу перед собором, розмовляю з кількома котами, і ті йдуть на пошук решти. Коли нас зібралося досить багато, я запропонувала всім піти в місце між криласом та вівтарем у соборі.

Ми не запрошували людей, бо не хотіли втрачати час на переклад Наталі чи Патриції (між