Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 11

        Не знаю яким чарівним чином, але Олегу вдалося вмовити мене піти з усіма разом на вечірку в клуб. Напевно просто захотілося позлити Марію і Лєру, а ще Бодю, якщо вже бути зовсім відвертою. Ще до нас приєдналися дві дівчини. Пам'ятаю їх з тої вечірки, коли мене видерло танцювати на столі. 

       Тож сексуальна чорна сукня, високі підбори й цього досить з лишком, щоб звести з розуму будь якого хлопця на тій вечірці. Начувайся, Олеже! Тобі прийдеться мене гарненько пильнувати…

       Вечір був у самому розпалі. Олег увесь час крутився поряд, намагаючись зайвий раз доторкнутися до мене. Така його надмірна увага почала добряче дратувати. Вислизнула з його чіпких рук під приводом припудрити носика. Та щойно дійшла до вбиральні, краєчком ока помітила що моя компанія, яка складається зараз з самих дівчат прямує у тому ж напрямку. Швиденько заскочила в одну з кабінок і зачинила за собою дверцята. Голоса розібрала легко. Одразу впізнала Валерію, Марію…

- Ніко, та заспокойся ти, вона все-одно скоро поїде назад у свій Київ. - Відповіла Лєра.

- Мені досить того, що вона зараз з Олегом! Він увесь вечір треться поряд, не звертаючи жодної уваги на неї. Та ще й ці ваші вечірки кожного вечора…

- Ну то зверни на себе! - Маша включилася в розмову.

- Так як ти привернула нещодавно? Це зупинило Дана? Все-одно стягнув її зі столу! От ти б зі своєю порядністю полізла б туди? - Ніяк не хотіла вгамуватися Ніка. - Що вони в ній знаходять, не можу зрозуміти? Бірку немає де вішати! Лєро, а ким вона працює?

- Не знаю, якщо чесно! Якось не цікавилася! 

- Але ж гроші звідкись бере? І сукні всі одразу видно - брендові, телефон не сяомі… Хоча, знаю я ким треба працювати, з її яскравою зовнішністю. В ескорті багатих папіків обслуговувати! 

       Я аж підскочила. Ще одне слово цієї Ніки і я за себе точно не відповідаю.

- Вона працює в одному з європейських журналів, віддалено. - Неочікувано видала Марія. Точно не там, де ти Ніко собі нафантазувала.

- А ти звідки знаєш?

- Мені Богдан розказував якось.

- Тобі ж теж від неї добряче дісталося, а ти зараз захищаєш стерво, яке думає лише про себе! І робить все, щоб якомога більше хлопців крутилися навколо неї! - Здивувалася інша дівчина. 

- Я не захищаю, просто терпіти не можу, коли когось обговорюють, просто лише через те, що вона не подобається. Та ще й не у вічі, а за спиною. Чи я помиляюсь? Лєро, вона ж твоя подружка, ти її запросила погостювати у себе.

- Дівчата, давайте нарешті змінимо тему! Чи не занадто багато уваги для однієї особи?

        Отже я для Лєри всього лише “особа”. Жодних слів на мій захист. 

      Очі самі по собі наповнилися сльозами. Пригадалася знову школа і як вона полізла відбивати подружку від зграйки задиристих пацанів з сусіднього під'їзду. Такої прочуханки задала тоді їм, що вони на інший бік вулиці переходили коли бачили їх. Шкода, що пам’ять у Валерії виявилася досить короткою. На противагу подрузі Марія - дівчина, яка чомусь не сподобалася з перших хвилин, виявилася такою шляхетною. Навіть дивно, що у тітки Ліди може бути така донька. Якось соромно стало, за свою думку про Машу. 

       Ще один цікавий момент - звідки Бодя знає де саме я працюю! Жодного разу не розповідала. Та цей момент не згладив загальну картину вечора. Настрій впав нище плінтусу. 

       Скептично оглянула себе. Коротка чорна суконька. Невже й справді в ній схожа на вітряну дівчину, яка готова проживати своє життя саме таким чином, продаючи своє тіло? Як нічний метелик, який щосили летить на яскраве полум'я…

      Сльози самі полились по щокам. Хочеться втекти, щоб нікого не бачити. Сховатися. Загубитися. Опинитися вдома і забути цю відпустку біля моря, як страшний сон.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍