Читати книжки он-лайн » Жіночий роман 👩💕📚 » Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко

Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

168
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 81
Перейти на сторінку:

— Хочу, щоб ти була поруч, — Влад лагідно стиснув долоньку Лери у своїй руці та посміхнувся. — Так точно не загублю тебе в натовпі.

Дотик Влада пустив шкірою табуни мурах, які прискорили серцебиття. Лера збентежилася, але руку не забрала. Пальцям було на диво затишно в долоні Влада. З’явилося відчуття, що між ними виник якийсь особливий зв’язок. Невагомий та тендітний, проте водночас дуже міцний. Вони разом минули турнікети та спустилися на платформу. Навколо було гамірно, бо о такій порі в метро завжди був аншлаг. Влад зупинився неподалік від краю платформи і подивився на тунель, продовжуючи тримати Леру за руку. Його великий палець почав неквапливо вимальовувати кола на тильній стороні дівочої долоні. Ця невинна ніжна ласка розходилася по тілу приємним теплом і Лера тихо перевела подих. Чому така дивна реакція на цей дотик? І навіщо Влад це робить? 

Думки потонули в гучному шумі потяга, який вилетів з тунелю та зупинився біля платформи. Влад повів Леру до вагона, який відчинив двері навпроти. Людей було багато. Опинившись всередині, Лера озирнулася в пошуках вільного місця біля поручней. Але Влад впевнено потягнув її у вільний куточок з самого краю. Тут не було за що триматися і Лера різко похитнулася, коли двері вагона зачинилися і потяг рушив з місця.

— Тримаю, — посміхнувся Влад, вправно упіймавши дівчину у свої обійми.

— Може станемо ближче до поручней? — Лера остаточно зніяковіла, зустрівши його погляд. — Тут немає за що триматися.

— Тримайся за мене, — Влад опустив руки, підхопив долоні дівчини та поклав їх на свої груди, прикриті футболкою.

— А ти за що будеш триматися?

— За мене не хвилюйся, — Влад делікатно огорнув талію Лери обома руками і підійшов ще ближче. — Не бійся. Я не дам тобі впасти.

Вагон наповнився характерним металевим шумом, який завжди виникав на цій ділянці маршруту. Але Лері здавалося, що сполоханий стук її серця повністю заглушив всі звуки столичного метрополітену. Обличчя палало рум’янцем, з тілом коїлося щось дуже дивне, а мозок стрімко втрачав контроль над поведінкою. Влад обіймав ненав’язливо та обережно. Але Лера відчувала — він не відпустить і втримає попри все. Пронизливий металевий шум затих і потяг зупинився на наступній станції. Двері вагона відчинилися, приймаючи нових пасажирів і всередині утворилася тиснява. Проте Влад надійно сховав Леру за собою, ще міцніше притиснувши її до своїх грудей.

— Не шкодуєш, що вирішив покататися на метро? — посміхнулася Лера, намагаючись хоч трохи здолати своє збентеження.

— Ні, — сірі очі Влада набули якогось особливого теплого кольору. — Ти почервоніла. Чому?

— Трохи… душно у натовпі, — вагон рушив з місця і Лера знову похитнулася, мимоволі притискаючись до Влада ще міцніше. — Ой, вибач.

— Нічого, — Влад остаточно сховав дівчину у своїх обіймах, притулившись щокою до її щоки. — А твоє серце, Леро? Воно так калатає від натовпу? Чи від мене?

Гарячий рум’янець на щоках став ще пекучішим, проте слів для відповіді у Лери не знайшлося. В обіймах Влада було важко зібрати докупи думки, а терпкий аромат його парфумів неначе огорнув тіло ніжними тенетами, з яких не хотілося звільнятися. Вагоном пройшовся легкий вітерець, який сміливо увірвався крізь відкриті вікна з темного тунелю. Невагомий повітряний потік грайливо завернув довге розпущене волосся Лери на її обличчя. Влад трохи відсторонився, підняв руку та обережно загорнув неслухняні пасма назад, прибираючи їх з очей дівчини. Цей легкий жест був сповнений такої тендітної турботи та ніжності, що Лері перехопило подих.

— Дякую, — прошепотіла вона, остаточно розчиняючись в сірих очах Влада.

Вагон знову наповнився металевим шумом, який повністю поглинув всі звуки. Влад з ніжністю посміхнувся дівчині та знову пригорнув її до себе. Лера відчувала, що його пальці продовжують обережно перебирати її локони і це було приємно до мурашок.

— Дуже м’яке і шовковисте, — тихо промовив Влад біля вуха дівчини. — Звідки у тебе така влада наді мною, Леро?

Приємний чоловічий голос п’янив і гіпнотизував, вимикав мозок, викликав дивні бажання. Лера мимоволі заплющила очі, сховавши обличчя біля плеча Влада. Ця поїздка на метро однозначно запам’ятається на все життя. Як же хочеться зупинити час! Потяг сповільнився і зупинився, відчинивши двері. Лера розплющила очі та побачила, що вагон спорожнів. Навіть з’явилися вільні сидіння.

— Сядемо? — тихо запитала Лера, не маючи сил звільнитися з теплих обіймів.

— Не хочу, — Влад трохи відсторонився від обличчя дівчини, опустивши погляд на її губи. — Подобається їхати з тобою ось так.

— Нам… виходити на наступній станції.

Влад кивнув і знову обережно притиснувся щокою до її щоки. Вагон знову рушив вперед. Лера не хотіла, щоб це закінчувалося. Не хотіла звільнятися з обіймів Влада, у яких було так затишно і тепло. Здавалося, що потяг досягнув наступної станції занадто швидко. Випустивши Леру з обіймів, Влад взяв її за руку та повів до виходу. Вагон остаточно зупинився, відчинивши двері. Лера вийшла слідом за Владом на платформу. Ноги не слухалися, а тіло досі не могло оговтатися від пережитих відчуттів. Ці дотики, погляди. Надзвичайно ніжні, але такі хвилюючі обійми. І та мить, коли сірі очі Влада зупинилися на її губах. Він дивився так, наче хотів… Лері перехопило подих від цієї думки.

1 ... 13 14 15 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"