Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра

Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"

211
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 89
Перейти на сторінку:
Глава 7

ЕЛЬВІРА

    Пити. Як же нестерпно хочеться пити. В горлі ніби Пустеля загублених духів утворилася. Потягнулася рукою до свого маленького столика, що стоїть біля мого ліжка, де я зазвичай залишаю склянку води на ніч, і зрозуміла, що її там немає, як власне і самого столика. 

  Розплющила нарешті очі та подивилася на незнайому мені стелю з красивими, дерев'яними балками. Чому так спекотно і важко? Ніби грілку мені під бік хто засунув. 

   Повернула на бік голову і мало не закричала в голос, але в горлі було так сухо, що це в мене просто не вийшло. Поруч зі мною, обіймаючи мене однією рукою і зарившись білявою головою кудись біля моїх грудей, лежав напівоголений м'язистий хлопець. Він так притиснув мене, що можливості вибратись просто не було. 

– Ану! – голосно прохрипіла я. – Ану прокидайся, кому кажу.

   Пошпиняла ще в бік його, а цей гад замість того, щоб до тями прийти, щось собі під ніс буркнув та й згріб мене до себе ще більше, ніби я подушка якась йому. 

– Відпусти мене, довбень!! – в мене аж голос прорізався від такої нахабності. Довелося з усієї сили пихнути йому ліктем. Не знаю куди точно вдарила, але це виявилося результативним. Мене нарешті відпустили.

– Ти чого б'єшся? – не кращим за мій голосом прохрипів цей блондин, скрутившись на ліжку бубликом.

– А ти чого це руки розпускаєш? І взагалі, хто ти? Іііі… Де я? – розгублено промовила я, намагаючись якось скласти до купи ту вату, що зараз бовталася замість мізків у моїй голові. 

– Тільки не заливай мені тут, що ти нічого не пам'ятаєш, – поблажливо посміхнувся до мене блондин і підвівся з ліжка. – Туман бажання, наскільки я знаю, з пам'яттю нічого не робить.

– Туман бажання, – задумливо повторила за ним, а в голові вже почали одна за одною пролітати картинки. Вечірка, гноми, ми з дівчатами кудись йдемо, цей паскудник викрадає мене, я біжу назад і рожевий туман з полуничним запахом. А потім… Я пригадала все інше і свою неадекватну поведінку, і все, що ми робили з цим блондином. 

– Тиии, – прошипіла як змія і скочила на ноги прямісінько на ліжку тицяючи в паскудника пальцем.

– Я, але не тільки я в усьому винен. Не треба тут з мене всесвітнього монстра робити. Це взагалі твого знайомого замовлення було…

– Мого знайомого? – перебила його.

– Так. Ліма знаєш? Так от, це він вирішив помсту дівчаткам влаштувати, а тебе там і не повинно було бути. Сама винна! Нащо пішла з ними? 

– Бо не думала, що хтось може таке вчинити проти моєї волі у стінах академії. Почекай… Так це Лім замовник цієї гидоти? – нарешті дійшло до мене.

– Мені такі речі точно не треба, – гордовито пирхнув самовпевнений блондин. – В мене і без Туману багато є охочих провести зі мною час.

– Тоді нащо ти мене сюди притягнув?!

– Треба було залишити в коридорі? Щоб ти стрибнула в обійми першому зустрічному. І повір, ніхто б так не няньчився з тобою, як я усю ніч. Будь-хто з задоволенням дав би тобі те, що ти тоді хотіла отримати…

– То може мені треба ще тобі подякувати?! – почала не на жарт злитись я.  – За те що ти зіпсував моє життя й організував цю бридку витівку?!

– Як мінімум за те, що ти залишилася дівчиною і при своєму розумі! Не така вже проста задачка була, якщо що.

– Та ти ні чого не розумієш! Ти просто знищив мене. Я все життя прагнула бути просто травницею…

– Ким? Ти що з факультету травників? – зверхньо запитав він.

– Так, я травниця, а ти все зіпсував. Ненавиджу тебе! Ненавиджу Ліма! – несамовито кричала я, відчуваючи як всередині мене лютує гнів і зароджує щось невідоме. Те, що довго спало, а тепер було готове прокидатись. 

    Наш світ просякнутий різноманітними струменями магії, вони знаходяться високо в небі й ми здатні використовувати їх силу завдяки внутрішньому тяжінню. Воно є у всіх, окрім спустошених.

     Я чітко відчула, як мимо власної волі притягнула до себе струмінь бойової магії. Це лише доля секунди й повне затьмарення власним гнівом призвело до того, що я спромоглась якось запустити в зухвалого блондина бойову сферу. Запустила, і зрозумівши що накоїла, закрила очі руками. Пролунав вибух. А я стояла на ліжку та боялася глянути що там трапилось.

–  Нічого собі травниця, – почула шокований голос хлопця. І тільки тоді, коли зрозуміла що він вижив, я відкрила очі.

    У стіні, прямісінько навпроти мене, утворилася діра приблизно мого росту і з обпаленими краями. Повністю неушкоджений хлопець якраз роздивлявся її.

– Т-ти живий? – тихо запитала.

– Дякуючи своїй натренованій реакції. Відскочив у останню секунду. То ти кажеш, що на факультеті травників вчишся? – ніби буденно так поцікавився він.

– Вчилася, – важко зітхнула. – Поки тебе не зустріла. 

     Мусила йому у двох словах пояснити що до чого, бо ж не відчепиться певно, а я ніби вину тепер відчувала, що мало не вбила його.

– Лім сказав тільки що тобі не можна нічого такого проживати, бо ти ще незаймана. Не було тоді часу на пояснення і я думав, головне уникнути… кхм, самого процесу. Але в мене не було іншого виходу. Дія цього туману  така – якби я тебе зовсім не чіпав (спочатку так і планував зробити) то в тебе б від перезбудження поїхав би дах, – розвів він руками.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 13 14 15 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"