Читати книгу - "Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 11

Поліна.

Нарешті голоса в будинку стихли.

Напевно, Данієль з Сонею вже поїхали до своєї нової домівки.

Я поступово почала відходити від подій які відбулися цього дня. Хоча перед очима ще й досі яскраво мерехтять спомини: про вечерю, сутичку з Майклом та, нарешті, те, свідком чого я стала. 

Заклала руки за голову, лежачи на ліжку й, втупилася в одну точку на стелі. Спати ще зовсім не хочеться. Всьому виною нестримний голод, який відчуваю. Лише зараз зрозуміла, що за весь день так нормально і не поїла. Ось, знову, шлунок нагадує про себе.

Сіла на ліжку. 

Може все ж таки перебороти моє небажання перестріти когось з домашніх на своєму шляху та наважитися й подолати відстань звідси до кухні?

В двері моєї кімнати тихенько постукали.

Хто це може бути в такий час?

Так і не дізнаюся, якщо не відчиню! 

Поправила волосся, яке вибилося з зачіски. Правда зачіскою хвіст на маківці можна назвати з величезною натяжкою, але все ж. Зіскочила з ліжка й відчинила.

- Я увійду? - озираючись запитала кухарка.

- Звичайно. - здивувалася, але відступила у бік, щоб жінка змогла увійти до кімнати.

- Я тут Вам принесла трішки смаколиків! - прошепотіла вона.

- Дякую! - вимовила й узяла з її рук тарілку. 

Блаженно закатала очі під лоба, відкусивши шматочок моєї улюбленої печені.

- Як Ви здогадалися, що я страшенно голодна? 

- Ну це було не важко! - жінка пересмикнула плечима й розправила руками свій білосніжний фартух. - Не поспішайте, поїжте нормально. 

- Дуже смачно! Просто неймовірно! - відповіла, напхавши повний рот та залізла з ногами на стілець, який стоїть поряд з письмовим столом біля ліжка. 

- Я взагалі хотіла з Вами попрощатися. 

- Куди це ви зібралися? - навіть жувати перестала від такої новини. - Клара все ж таки вмовила батька?

- Ні! - вона з сумом зітхнула. - Але думаю, що це лише справа часу. Зважаючи, що її люди весь час щось винюхують. Та й взагалі поводять себе досить зверхньо.

- Як і Клара теж! 

- Та ще й цей випадок з вечерею. - вона знову зітхнула й втупилася очима в підлогу. - Дякую пані за те що вигородили мене.

- Але ж це все той покидьок Майкл! 

- Волосся дибки стає, коли починаю уявляти що він міг підмішувати до Вашої їжі, а ніхто не знав. Але ця страва свіжа, щойно приготувала. Зовсім скоро Ви поїдете до тітки, я за Вас буду спокійна. А без Вас що я тут забула? Чекати що завдяки їм звільнять та ще й зі скандалом? Мені на старості лише цьго бракувало! 

- Лідіє Іванівно, а якщо я вмовлю тітку і запрошу Вас до Престону? Це в Англії! Впевнена, Ваша кулінарія не залишить її байдужою! 

- Не варто, Полю! - кухарка сумно посміхнулася. - Кому я потрібна…

- Мені! - Обійняла жінку, відчуваючи приємний щем у грудях і як непрохані сльози збираються у кутиках очей.

- Я піду! - прошепотіла вона. - Приходьте ранком на кухню, зроблю для Вас сніданок, доки “брудні” руки Майкла не дотягнулися до Вашої їжі.

- Добре! А на рахунок пропозиції подумайте! - повернула  пусту тарілку й причинила за нею двері.

Шлунок нарешті заспокоївся. А я переговорила з Лідією Іванівною саме так, як планувала. 

Очі самі почали злипатися, щойно голова торкнулася подушки. 

Ще трішки і я це все забуду як страшний сон.

Вранці виявилося, що Клара з батьком поїхали на весь день. 

Швиденько поснідала та вислизнула з будинку в садок з книжкою в оригіналі англійською мовою. Слід багато чого пригадати, адже вже зовсім скоро чекає нова школа і мій рівень знання мови має бути на відповідному рівні.

Та не встигла прочитати й десятка сторінок, як почувся галас і знайома мелодія Бумбоксу.

Скільки ж можна без кінця та краю вмикати цю пісню? Невже така необхідність мені дошкуляти знову й знову?

А ось і Майкл власною персоною! Та ще й не сам, а в компанії Діани та його друзяк. В руках блютуз колонка, яка на всю горлає все той самий трек. 

- Погляньте! Хто тут у нас причаївся? Товстунка Полі! - вигукнув мій зведений брат.

На якусь коротку мить він навис наді мною. Від неочікуваності майже втислася хребтом у лавку, переводячи погляд з Майкла та на його друзяк. 

Промайнула думка, що кричи не кричи, а допомогти немає кому. Охоронець Клари лише зробить вигляд, що нічого не чує і не бачить. Або ще гірше, звернуть все на мене! Наче це я спричинила сварку та вела себе агресивно з оточуючими. 

- І що це ти читаєш? - він вихопив з моїх рук книжку. 

- Віддай! - Підхопилася з місця, та вже за мить книжка опинилася в руках у одного з його друзяк. 

- Для чого тобі англійська? - продовжив своє цькування Майкл. - Ти все одно лишишся бридкою товстухою Полі! 

- При бажанні можна схуднути, а от ти так і залишишся справжньою потворою, яка лише й вміє, що зловтішатися над слабшими! - вигукую з викликом. Звідки тільки сміливість узялася?

- Що ти сказала? - істерично прохрипів він й кинувся на мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍