Читати книгу - "Ниті кохання, Софія Вітерець"

– Значить, вирішено? – на всяк випадок таки перепитала, а то хто його зна.

– Однозначно, – як же чудово, що керівництво миттєво може погодити будь-які питання.

– Ще б якось його переконати…– пробурмотіла до себе, продумуючи різноманітні ходи. Я й так була в нього в невеличкому боргу, а тут знову щось просити…

– Що-що? – аж нахилився до мене Артур, але я не збиралася повторювати. Кому-кому, а мені повинно вдатися все заплановане.

– Та нічого. Не звертай уваги, – лише відмахнулася я.