Читати книгу - "Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова"

Мені здалося, що мої зізнання викликали її шок і тому вона тепер хоче плакати. А як ще пояснити мовчання? Треба підтримати красуню.

Несміливо роблю рух головою убік подруги. Натомість, бачу, що Мілана... спить.

— Міланко?.. — гукаю своїм звичним тоном, який Аліна завжди називає "муркотінням" або "котячим шепотінням".

А у відповідь чую, як чорнявка сопить собі під носа, заплющивши очі і не широко розчепіривши свого акуратного ротика розфарбованого темно-червоною помадою.

От тобі віз і перевіз! Я тут розпинаюся, а вона й вусом не повела! Допилася дівка. А колись була нормальною, нічого міцніше чаю, як і я, не вживала.

— От тобі і люта кара, — не гучно вже сама до себе промовляю, розсердившись на подружку. — Принаймні я спробувала. Твоя провина, що не розчула. А я свій тягар на душі й далі тягатиму, але нічого не скажу.

— Про що не скажеш? — налякали зненацька прочинені двері з мого боку.

Я розгубилася, а кучерява голова чекала на відповідь, передавши мені пакети з придбаними продуктами. Знічев'я, аби щось ляпнути, видаю:

— Це я про особисте.

Коли двері з мого правого боку зачиняються знову, а Максим займає своє звичне місце водія — хвилювання вщухають. Здається, пронесло. Не хочу пояснювати стороннім нічого зайвого. Та кучерявий виявляється допитливим:

— Ти що, вагітна і тому не вживаєш алкоголь? А хлопець знає?

— Чий хлопець? Про що знає? — передні двері з правого боку також різко відчиняються і у тьмяному освітленні салону з'являється, як з каменя витесане, обличчя Ярослава.

— Юлі. Вона здається вагітна.

— Ні! — перелякано кричу. — Нічого подібного.

— А про що ж тоді замовчуєш? — не відстає тепер Максим. Здається, я знаю на якому підґрунті потоваришувала трійця. Що Ярослав, що Сергій, що Максим — люблять чіплятися до людей і лізти їм в душу.

Короткострижений значливо зміряв мене поглядом, спромігшись озирнутися назад. Знітившись під прицілом, схиляю голову додолу.

— Щось із здоров'ям? Проблеми, про які замовчуєш? — питає, закінчивши сканування своєю сітківкою ока, а я здригаюся. Турбується чи що?

— Ні!

Раптове чавкання ротом відвернуло увагу чоловіків від моїх активних протестів головою. То Міланка прокинулася і солодко потягнулася.

— Голова болить. Чого кричите? Мені тут сон такий наснився. Ніби Юля сказала, що знайома з Ярчиком, — позіхає мляво синьоока, а мені під землю провалитися кортить. — Насниться же таке.

Чи в жарт все перевисти, чи як? А втім... Що мені втрачати?

— Не наснилося. То ти крізь сон почула, що я говорила.

Очі присутніх хотілось бачити всі й одразу, але моя зеленкувата парочка фізично на це не здатна і тому вона бігає полохливим ховрашком від здивованного виразу обличчя однієї людини до іншої. І тільки одна фізіономія зберігає досі тотальну зосередженість та незворушність.

— Ти про це не хотіла казати? Яр, ви що знайомі? — першим відмирає Максим.

— Ні. Але може десь, колись бачились, та в мене погана пам'ять на обличчя, — таємничі очі випромінюють байдужість.

— А чому ж Юля тебе пам'ятає?

— Не знаю. Може сплутала мене з кимось?

Останнє запитання було адресовано мені. А я на цього зухвальця витріщилася, як баран на нові ворота, та й мовчу. В грудному відділі гупає. У скронях гупає. І в п'ятках теж!

— Може... — шепочу перегодом, розуміючи, що зі мною грають. Я такі приховані посмішки та знущання вже бачила в житті. А він цим всим так і просочений, що бісквіт сиропом.