Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"

За роботою час пролетів швидко.

До кімнати зайшла Марго. В її руках знову була посудина з якимось відваром, а через спину перекинута сумка. Слідом за жінкою, увійшли чоловіки, які працювали в замку. Спочатку, дівчина не зрозуміла, чому вони прийшли. Та помітивши, що чоловіки несли, принцесу охопило здивування.  За собою вони несли металеву ванну.

Вперше, відколи Мира себе пам’ятає, до її кімнати принесли ванну. Приймати ванну у кімнаті для неї було занадто великою розкішшю. Лише спільні водні процедури у купальнях замку разом з іншими служницями. Або ж поодинокі купання в річні, що протікає біля гір. Та точно не в кімнаті.

Слідом за ванною занесли відра з холодною і гарячою водою. А коли конструкція для миття була наповнена, чоловіки поспішили вийти, залишивши жінок наодинці.

- Випий це. – Марго простягла Мирі горнятко з відваром.

- Не знаю з чого цей відвар, та мені від нього і справді краще. – Принцеса випила все до краплини.

Тим часом Марго, посміхаючись, підійшла до ванни. Жінка почала діставати зі своєї сумки скляні пляшечки. Що було в середині них Мира не знала. Тому, з цікавістю спостерігала за діями жінки.

- Ці трави і масла допоможуть тобі розслабитися і відновитися. – Говорила жінка, виливаючи по черзі вміст пляшечок у гарячу воду. – А ще, ти повинна сьогодні сяяти.

Мира намагалася не думати про бенкет і про те, що вона має з’явитися перед усіма тими лердами і самим імператором. Адже розуміла, що рано чи пізно, а зустрітися з новим володарем їй доведеться. І як би їй не хотілося, а вічно ховатися у своїй кімнаті не вийде.

Вода у ванній була гарячою. На Миру це діяло так розслабляючи, що вона піддаючись приємним відчуттям, закинула голову назад і, заплющивши очі, просто насолоджувалася моментом. Хто знає, коли їй випаде ще така нагода - приймати ванну у кімнаті?

- Який він? Новий імператор Острова? – Запитала дівчина, не розплющуючи очей.

- Драган чоловік честі та слова. Він сильний воїн і хороша людина. Та, нажаль, доля, що лягла на його плечі, змусила стати чоловіком холодним і суворим.  

Междемира згадала погляд чоловіка, що бачила його у своєму ведінні. Стальний, відчужений але, водночас, такий порожній і журливий. «Що ж за демон мордує його з середини?» -  подумала принцеса.

- А яким він буде імператором?

В кімнаті повисла тиша. Марго не поспішала відповідати. Мира розплющила очі і помітила як жінка з нерозумінням дивиться на неї. Тому, набравши в легені повітря, почала пояснювати:

- Мій батько був жорстокою, жадібною та егоїстичною людиною. В його серці місця для свого народу вже давно не лишилося. Там панували жага влади та бажання збагатитися. – Говорила дівчина. – Закони Цитаделі та всього Острова вже давно були переписані та підлаштовані під його забаганки. Імператора Драгана, я бачила лиш раз. Тому, не можу сказати,  яка він людина. – На мить Мира стихла. – Всім серцем, я хвилююся за подальшу долю Цитаделі та Острова Семи Морів. Та найбільше, тривожуся за народ, серед якого зростала.  – Продовжувала принцеса. – Не вагаючись, я би віддала все, щоб тільки новий імператор виявився в рази кращим за ту людину, яку я колись називала батьком.

Марго мовчала. Зараз вона по новому дивилася на дівчину, яка була перед нею. Схоже, не лише життя Драгана встиг покалічити Владлен Могутній. По рідній дочці також пройшлися його батоги.

Двері в кімнату відчинилася і на порозі з’явилася Мілана. В рука служниця тримала вишукану сукню. Уклонившись принцесі, скоріше для вигляду перед Марго (бо так дівчина точно не робила раніше), Мілана швидко підійшла до ліжка. Вона обережно поклала вбрання на нього і, знову уклонившись (що дуже насмішило Миру), вийшла з кімнати.

В той час, поки служниця грала показну виставу, Марго підійшла до столу. На ньому безладно лежали аркуші з малюнками. Звісно ж, за цих сім днів, жінка вже встигла роздивитися деякі з них. Правда, зараз тут з’явилися і нові шедеври. Марго відчувала в цих роботах життєву силу принцеси. Тому, точно знала, що це все намальоване нею.

- Ти гарно малюєш. – промовила жінка. І в пам’яті сплив малюнок, який побачила і відразу ж забрала з собою в день, коли Миру принесли до кімнати. На аркуші був зображений Драган. Він сидів на троні, затискаючи в руці меч. На гострому лезі застигла крапля крові, що ось-ось повинна була беззвучно впасти на підлогу. Біля ніг чоловіка лежав Владлен Могутній, вірніше, його бездиханне тіло. Та більш за все, вражав не сам малюнок, а те, якими були зображені на ньому погляди чоловіків. Очі Драгана сповненні смутку, туги і самотності, ніби ця перемога йому так і не принесла бажаного результату. А в очах Владлена застиг невимовний жах. Дивлячись на ці картини, складалося враження, що вони живі і намальовані персонажі зараз почнуть ворушитися.

- Лише так я можу позбутися того осаду, що лишається після моїх ведінь. – Знизала плечима принцеса.

- І як воно, знати про події ще до їх виникнення? – Марго перевела погляд на дівчину.

- Спочатку було лячно. Та з часом, почала сприймати їх як належне. – Відповіла Мира. 

- А на плечі? – Марго вказала на шрам дівчини, що так давно впав їй в око. На лівому плечі, трохи вище грудей. Ще, доглядаючи за дівчиною помітила, що опік не свіжий. Та увагу привернула його незвичність. На ніжні шкірі були залишені дивні символи. Маленькі руни, в кількості чотирьох штук, розміщені так, що коли їх з’єднати, утвориться хрест. Кожна з цих рун поєднана між собою завитками і дивними хвилями. В кожній руні також зображений символ. Це була мова інших земель. Чомусь, для Марго цей символ був знайомим. Ніби вже бачила його раніше. Та зараз згадати було важко.