Читати книгу - "Деймос і таємниця маски, Деймос Міллер"

- Я, якщо чесно, сама вже не пам'ятаю. Вона у нас була ще до відкриття бібліотеки, а це було десь двадцять з чимось років тому.

- А чому її не викинули?

- Тому що, нікому не було до неї діла. То що ж, берете?

- Так, беремо. Дякую!

Вони взяли книгу та вийшли з бібліотеки.

- Фобосе, давай я залишу книгу собі, ок? Я знаю, що з нею треба зробити.

- Спалити?

-Ти що?! Ні, я перечитаю кожну сторінку, шукаючи дрібні деталі, а ти будь з Деймосом на зв'язку.

-Добре, - сказав він.

Була одинадцята година ранку. Деймос ще валявся у ліжку та бачив десятий сон. Він уже і забув про все. Про 19 8 20, про Фейкового Деймоса, про оберіг, про добру істоту. Як тут пролунав телефонний дзвінок. Це був Фобос.

- Ех, а спалити теж була гарна ідея. - сказав він.

- Що? Що спалити? Фейка? Давай, де бензин?

- Чувак, с тобою все добре? 

- Так, просто я згадав, що завтра мене не стане.

- Не втрачай надії, все буде добре. Ти виживеш.

- Як? Якби ти бачив його... Ти б теж вважав, що помреш.

- Та, я думаю він не такий страшний.

- Опиши його.

- Вибач, не можу, я тільки що прокинувся, десь через години дві, три відправлю малюнок.

- Добре.

Деймос скинув слухавку.

Він нарешті встав з лішка, і впав на підлогу. Його ноги, були наче ватяні, але він все ж таки дійшов до ванної кімнати. Умився, почистив зуби й пішов на кухню. Випив чашку холодної води і все стало окей.

Раптом, він згадав про Пушка і трохи здивований, що не чує мявкання.

- Пушку! Пушку, ти де?

І тут він побачив, свого котика, сплячого на підвіконні. Тому Деймос вирішив тихенько насипати йому корму в мисочку та покласти біля нього.

Пушок почув запах їжі, прокинувся, потягнувся і став їсти.

- Маленький ненажера. - мовив хлопець.

Як тут пролунав звінок у двері.

Хлопець неохоче підійшов до дверей і спитав.

- Це хто?

- Це я, Фобос, відчиняй.

- Навіщо? - сказав Деймос.

- Навіщо?... А, точно! Давай пограємо в приставку?

- Чуваче, мені зараз не до приставки. Якщо є щось і ще, кажи, якщо ні, тоді йди геть.

- Друже, все нормально?

- Звичайно, все "нормально". Я завтра помру, як моюе бути не нормально?

- Не переймайся, у нас є вихід.

- Не переймайся, не перймайся... Як тут не переймати... Стоп. Тобто "ми"?

- Ну так, ми. Ми з Деміною.

- О, а це вже цікаво. Розповідай.

- Може спочатку впустиш мене?

- Ой, точно, зараз.

Він відчинив двері.

Фобос пройшов у середину.

- Ну що ж, давай сядемо і я все розповім. - сказав товариш.

- Окей.

Вони сіли на ліжко у кімнаті Деймоса. На підвіконні досі спав Пушок.

- Отже...

Фобос почав розповідати все, від розмови з Деміною, до цього моменту.

- Ого. - сказав Деймос. - я навіть не міг повірити, що це все через маску...

- Можливо так і є. Деміна сказала мені, що вона прочитає книгу повністю, пошукає зачіпки, тоді вийде на зв'язок.

- Добре, будемо чекати.

Потім була ніякова пауза, яку перервав телефонний дзвінок. Це була Деміна.

- Ало. - відповів Фобос. - Ти щось знайшла? Так звичайно.

Він подав телефон Деймосу і сказав: "Вона хоче поговорити з тобою."

- Привіт, Демі, як справи в тебе?

- Привіт, нормально, я знайшла дещо. Тут на тридцять першій сторінці, де йшлося про символ виклику духів, була дивна пляма чорнила, яка нагадувала твою маску, я тобі у телеграм зараз відправлю фотку.

- Добре.

Вона відправила фото. Справді, на фото був дивний смайлик, його посмішка була не як на масці Деймоса, а така, начебто плавилася, також то була не просто намальована усмішка, а таке відчуття, що вона виглядає більш реалістичнішею. Зуби були намальовані не просто лінією, а гарно промальовані.

- Дивно... - мовив Деймос. - Вона начебто моя маска і начебто не моя...

- Так згодна. І ще, сторінка сорок четверта, була заповнена числами, які були виділені комами. Вони були не просто виділені окремо, а виділені окремі комбінації, серед них було 19 8 20. Я так зрозуміла, що перше число це день, друге, це місяць, а третє, це година. І не просто дата і час, а вони ще зашифровані.

- Ого. Я навіть про це і не здогадувався.

- Я теж, я спочатку думала, що ти жартуєш, а тепер, я розумію більше, чим ти. До речі, я маю тобі ще щось сказати, але точніше показати, можеш прийти до мене?

- Добре.

- І не забудь...

- Оберіг, я зрозумів.

- Дякую, бувай, чекаю на тебе.

Після розмови, Фобос запитав.

- Що вона сказала?

- Вона попросила мене прийти до неї, каже, що має ще щось сказати.

- Добре, а я тоді в магазин сходжу, корма куплю і попкорн.

- Добре, до зустрічі.

- Бувай, удачі.

Деймос провів товариша, тоді сам зібрався і пішов, залишивши Пушку миску паштета з куркою.

Він вийшов на вулицю. Була доволі тепла, сонячна погода, віяв легкий вітерець, як тут хлопець почув якийсь спотворений голос:

- Я вже тут...

Деймос озирнувся і не побачив нікого, але раптом промайнув чорний силует, дуже схожий на нього.

- О ні... Воно вже близько.

Він пішов далі до Деміни, і він побачив, як вона сиділа на лавці, і чекала його.

- Ти де був? - мовила вона. - Я тебе чекала, ти не  прийшов, тому я вирішила на вулиці тебе почекати.

- Дякую, до речі, я хотів тобі сказати, що він був тут.

- Хто?

- Фейковий Деймос.

- О ні... Він майже потрапив у наш світ. Це не повинно статися. 

- Тобто, якщо він потрапить у наш світ, мені кінець?

- Як би це сумно не звучало, але це так.

- А є спосіб запобігти цьому?

- Нажаль ні, але стривай! Є один і він дуже ризикований. Коли портал відкриється у наш світ, ми повинні відразу же закрити його, у нас буде на все про все десять секунд.

- А чому так мало часу?

- Фейк Деймосу пройти через портал, це те саме, що нам повільно пройти через двері. Тому десять секунд це навіть забагато. Але є ще один нюанс. Закрити портал має той, до кого йде Фейк. Якщо наприклад я спробую закрити портал, тоді нічого не станеться.