Читати книгу - "Шлях Королеви, Алюшина Полина"

- Бачу, ти вже випеклася! - У відповідь засміявся Гредхард.

 - Цікаво, чому вона стала старшою? - Обтираючи дівчинку, поставила своє запитання усім присутнім Ріель.

- У стародавніх скрижалях я якось читала, що дракони стають старшими, якщо доторкаються до вогню, - промовила пишномовно Маль. - Наша королева – дракон. Тому на неї також діє вогонь. Але цей метод діє не завжди, треба пам'ятати про це.

 - Ігніс. - Раптом вимовив Ронал.

- Вибач?

 - Ну, Ігніс – значить вогненна.

- Лія Ігніс! Ронале, сьогодні ти просто вражаєш своїми ідеями! Жаль, що твій мозок не здатний видавати їх вічно. - Розвівши руки в сторони, сказала Маль. Не встиг Ронал відповісти докором на докір, як всі почули стукіт у двері. Ріель притиснула Лію до себе, Ронал обернувся вовком і гирчав, ельфійка натягла тятиву свого лука, а Гредхард, схопивши кочергу, підійшов до дверей.

- Хто там?

 - Пане Гредхард! Ми – посли її алхімічного превосходительства, Аліки Зоряної. Вона кличе вас до себе, щоб привітати і благословити спадкоємицю трона драконів, нову королеву. - З пафосом вимовили незнайомці.

Торговець обернувся до своїх друзів і похитав головою, немов питаючи:  - Хтось знає, про кого йдеться? Усі дивувалися. Одна лише Маль ствердно хитнула головою.

- Королева? Яка ще королева? Королеви вже вісімсот років як немає. Ви, схоже, помилилися будинком, хлопці.  - Намагався говорити ствердно, тим хто стояв за дверима, Гредхард.

- Пане Гредхарде, наша пані бачила вчора вночі вогняного дракона, який вкрив вогненним валом своїх крил увесь світ. Його яскраве сяйво прикрасило небосхил світлом тисячі сонць. Навіть мешканці інших королівств явно бачили його вночі. Міледі Аліка не має поганих намірів і хоче допомогти вам.

- Хм, я відчиню двері...

- Гредхард!?

 - Якщо це пастка, біжіть якнайдалі. – Пошепки сказав старий. – На кухні за грубкою є вихід, кінь у хліві.

Торговець відчинив двері. Троє чорнявих чоловіків з дивною дуже смаглявою шкірою та чорними очима стояли перед господарем будинку. Одягнені вони були в пурпурові мантії до підлоги. Як тільки двері перед ними відчинилися, вони відразу всі вклонилися, промовивши хором:

- Раді бачити всіх вас у доброму здоров'ї! Ваша карета готова до відправлення.

 - Дякуємо її превосходительству. Через п'ять хвилин ми зможемо вирушити. - Маль виступила з-за спини торговця, вклонилася дивним істотам і зачинила двері. Потім звернулася до своїх друзів. – Від цих людей віє приємною добротою. А на їхньому одязі відчуваються дотики алхіміка. Їм можна довіритись, я в цьому впевнена.

 - Маль, Ронал і Ріель, їдьте до Аліки без мене. Якщо посли дізналися про народження Лії, то й Скаїр незабаром з'явиться тут. Вам потрібно покинути Ларбон і швидше.

 - Ми не кинемо тебе тут, Гредхарде! – Заперечив Ронал.

- Ні, ви повинні оберігати королеву, а я спробую затримати Скаїра на якийсь час. - Говорячи це, старий схопив дорожню сумку Ріель і став пхнути в неї булки зі столу. - Умовляння не приймаються! – Вигукнув торговець, сунувши сумку до рук ельфійки.

- Раз ти так вирішив, старий, я не перешкоджатиму тобі. - Грюкнув перевертень по плечу Гредхарда.

- От і славно. А тепер сідайте у карету.

Ронал обійняв друга і разом із Маль сів у карету. Ріель трохи нахилилася до старого, виказавши цим подяку. Гредхард вклонився у відповідь і провів Ріель з королевою на руках. Посли, побачивши Лію, низько вклонилися диву. Кучер смикнув коней за віжки, і карета рушила в дорогу. Посли підвелися, піднявши руки до неба, і почали читати закляття. Старий спостерігав, як маленькі вогники, які виходили із їхніх рук, огорнули карету.

- Що це було?

 - Ми наклали захисну магію на карету. Тепер у ранковому тумані їх буде важко роздивитися як звичайним зором, так і за допомогою магії. Для всіх ваші друзі будуть звичайною сім'єю, яка їде у старому возі. Не хвилюйтеся, все буде добре. - Відповіли йому чоловіки, схопившись у сідла, і теж розчинилися в тумані.

Скаїр, сильно розлютившись і пошматувавши нерви слугам, повернувся назад у тронну залу. Його коричнево-червона аура стала густішою за колишню і вже огортала господаря цілком. Будучи мерзенним і підступним, він для досягнення своєї мети готовий був пожертвувати всім і всіма.

До нього неквапом підійшов однорукий демон. Його золота броня говорила про високий статус та силу. Через ліве плече монстра був перекинутий темно-червоний плащ, закріплений позолоченим ланцюгом. На поясі з лівого боку висів кріс, а з правого в кованих піхвах лежав дворучний меч довжиною в три лікті. То був один із чотирьох генералів чорного повелителя - Арагол. Він був найхитрішим і найпідступнішим воїном серед усіх минулих і нинішніх командирів. І навіть не дивлячись на втрату правої руки, він чудово володів чотирма видами зброї: мечем, крісом, рогатиною та гуань-дао.

 - Арагол, мій вірний генерал, склич новий загін, ми вирушаємо в Ларбон за драконіхою!

 Арагол відразу впав на одне коліно, висловлюючи безумовну покірність перед володарем ночі.