Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Покажи, як ти обводиш. - сказав він.

Шістнадцятий ближче підійшов до тумби і майже почав обводити малюнок.

- Ні, просто покажи, як ти це робиш. Але не обводь.

Шістнадцятий секунду дивився на нього. Потім, не торкаючись олівцем, почав показувати, як він обводив малюнок.

- Про що ти зараз думаєш? - запитав Сорок Третій.

Його співрозмовник здивовано округлив очі.

- Про те, щоб не вийти за лінії, щоб точніше пройти ними.

Інші хлопчики, які були поруч, відірвалися від своїх занять і тепер теж уважно стежили за розмовою.

- Ні. Так тобі нізащо не обвести малюнок правильно і точно. Ти маєш бачити картину цілком. Розгорни мій малюнок. Поглянь на нього. Зрозумій його. Не починай малювати там, де доведеться. Подивися, як це краще зробити. Приблизно склади план, як ти це робитимеш.

- Це просто малюнок. Який тут план? - запитав Двадцять Сьомий.

- А такий. Потрібно оцінити його і прийняти рішення, як саме ти його малюватимеш. Цей малюнок треба розпочинати з кола. - відповів Сорок Третій. - Як я його й малював. Спочатку гарно обводиш коло. Все коло. Потім малюєш зовнішні елементи зверху. Потім внутрішні елементи у верхній частині. Якщо ти почнеш малювати знизу, то рукавом затиратимеш вже намальоване, коли твоя рука переміститься вгору. Обов'язково дивися на малюнок і роби хоч якісь висновки. Це допоможе краще зрозуміти його. Наприклад, якщо ти помітив, то зовнішні елементи розкидані щодо внутрішніх із поворотом на тридцять градусів. Внутрішні розташовані через кожні шістдесят градусів. Якщо ти це собі це зрозумієш, то зрозумієш малюнок. Ти його відчуєш, зродишся з ним. І тоді намалювати його буде набагато легше.

- Ага, легше. Раніше це був просто малюнок, а тепер ти все заплутав. Ти божевільний. - сказав Двадцять Сьомий і поліз на своє ліжко.

Інші почали розходитися. А Шістнадцятий зітхнув:

- Твоє бачення дивне. Дуже дивне. Але моє бачення не дає результатів. Спробую, як ти казав.

Сорок Третій пішов до сходів. Він ворочався у ліжку, зрідка спостерігаючи за Шістнадцятим. Він бачив його малюнки у класі. Не дуже. Але в старанності йому не відмовити. При дуже тьмяному світлі лампи хлопець ще довго стояв, схилившись над тумбою. Сорок Третій заснув.

Вранці він побачив малюнки у себе на тумбі. Зовсім непогано. Було вимальовано більше десяти аркушів. На останніх більш-менш непогано було скопійовано його первісний малюнок. Сорок Третій задоволено закивав головою. А зустрівшись із Шістнадцятим до занять, повідомив йому про те, що він став малювати набагато краще.

Сьогодні Барнабас розпочав нове завдання. Потрібно на одному аркуші намалювати ту фігуру, що ліворуч у книзі, на іншому – ту, що праворуч. Після кожного такого змальованого розвороту треба було взяти третій аркуш і записати там усі відмінності, які ти зміг між ними помітити. Після першої години занять всі склали аркуші на край вчительського столу і пішли на перерву. Після неї Барнабас повідомив про результати.

- У середньому ви знайшли вісім відмінностей. Хтось трохи менше. - і він глянув на Двадцять Сьомого. - Хтось трохи більше. Правильна кількість відмінностей – сімнадцять. Малюватимете ці малюнки, поки не знайдете їх усі. Сорок Третій, ти на сьогодні вільний. Можеш піти погуляти.

Хлопчик підвівся, зібрав свої речі і подався до кімнати. На третьому аркуші він записав цифру сімнадцять. І розписав кожну відмінність. Тепер у нього цілий день вільний. Чого раніше не траплялося ніколи. Він бачив, як інші хлопчаки, трохи старші за нього, у вихідні дні гуляють по поліоту. Їхня ж група займалася без вихідних. Тому він, з одного боку, був радий наданої можливості не думати про заняття, а з іншого, не знав, що можна робити. Треба йти надвір. Із цим він точно визначився.

Поліот був ним уже вивчений. Залишалося кілька закутків, у яких знаходилися якісь завали. Там стояли тачки, знаряддя праці, різного роду дошки та залізне приладдя. Навіть каміння. Напевно, раніше все це розміщувалося десь в іншому місці. Колись це все могло стати в нагоді. А потім усі ці речі стали нікому не потрібними. І в такі закутки почали зносити все, чому не знайшлося місця в інших будиночках. Саме туди Сорок Третій і подався. Він дістався до закутка швидко. Сьогодні був звичайний день занять, тож людей на вулицях не було. Принаймні, у тих місцях, через які він проходив. Будівельне сміття та деякі приладдя нікуди не поділися з того останнього разу, що він тут був. Сорок Третій почав пробиратися через ці завали нікому не потрібного мотлоху. Але варто бути обережним, щоб зайвий раз не шуміти і не зашкодити собі нічим. Хлопця цікавила невелика споруда, що стояла в кінці провулочку. Праворуч і ліворуч височили бездушні сірі кам'яні тильні сторони інших занедбаних будівель. А ось маленький старий будинок прямо перед ним залишався для нього загадкою. Обидві його стіни були щільно складені зі стін інших масивних будівель. А ось сам цей невеличкий будиночок здавався дрібним, стареньким, з дахом, що сильно покосився. Сорок Третій насилу дістався до нього. Він смикав за двері, вони виявилися не замкненими. Хлопчик увійшов. Кімната приблизно два на два метри. З меблів нічого не було. На стінах нічого не було, на підлозі також. Ну, якщо не брати до уваги довгі штирі, які стирчали зі стін то тут, то там. Хлопець про всяк випадок підняв голову, оглядаючи стелю. Дивуватися там нічому не довелося. Навіть лампи ніде не видно. Сорок Третій зітхнув. Здавалося б, голі стіни, кімната не пристосована абсолютно ні до чого. Але вона пробудила в ньому почуття затишку. Можливо, так вплинула низька стеля. Або стара дерев'яна рама для вікна. Йому тут сподобалося.

Сорок Третій вийшов за двері. Він побродив сміттям, дещо підбираючи. Насилу заніс кілька каменів у будівлю. Потім підібрав ще кілька інших предметів і вирушив на нові пошуки. За годину в нього вже була готова лавка. Кілька каменів з боків і між ними він помістив дошку, на якій можна було сидіти. Дрібним камінням він обробив її гострі краї, щоб не поранитися. І сидіти так набагато зручніше. На штирі під вікнами він примостив ще дві короткі дошки. Це стало схоже на стіл. Так, дошки різної довжини і тому він вирівняв один край такого імпровізованого столу, тоді як інший вийшов потворним. Натомість дошки виявилися однакової товщини та склалися практично без зазору. Хлопець вийняв із кишені складений аркуш паперу. Він завжди носив парочку із собою. На всякий випадок. З іншої кишені вийняв олівець. Так він просидів хвилин п'ять і почав малювати. Коли йому довелося змінити своє становище, щоб листок краще висвітлювався, він зрозумів, що вже настає вечір. Обід він давно пропустив. Ну, і нехай. Натомість малюнок майже закінчений. Ще десять хвилин і буде готовим. Потім Сорок Третій вискочив надвір. Тут обов'язково має бути те, що він шукає. Так, глину тут можна знайти. Хлопець узяв якусь палицю і постукав по засохлому місиву. Відбив шматок. Тепер треба роздобути воду. Невелика фляга, яку йому купив Древен, стала в нагоді. Сорок Третій розім'яв глину в руці. Повернувся до кімнати і взяв чистою рукою малюнок. Він підняв його на висоту очей і притулив до стіни. Зверху він прикріпив його глиною. Трималося добре. Сорок Третій був задоволений собою. Він постояв ще кілька хвилин, любуючись малюнком, потім подався вечеряти. На стіні залишився висіти портрет його батька до пояса. Драйтл усміхався, розкинувши руки так, ніби хотів когось обійняти. Можливо, свого сина. Обрубок руки ховався за злегка звисаючим рукавом сорочки. Точна чорно-біла копія батька робила кімнату для хлопчика більш домашньою.