Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

      Авто Агнєжки поламалося, тож Марта визвалася відвезти молодшу сестричку до школи.

     -  Поспішай, бо я запізнюся на лекції.

     Єфросинія поспішала. Але через поспіх, забула підручник історії в кімнаті. Марта розлютилася і дала дві хвилини:

      - Не прийдеш через сто двадцять секунд, я рушаю без тебе. І до речі – повертатися погана прикмета.

      Тож, Фрося стрімголов рвонула до своє кімнати, а на зворотному шляху почула, як плаче мама, а бабуся Єфросинія її заспокоює. Дівчина зупинилася підслухати -  що ж таке трапилося. Мама ридала. Бабуся фиркнула та направилася до дверей – взяти у своїй валізі заспокійливе.

       Фрося глянула на свій срібний годинник та рушила до старшої сестри. Саме вчасно. Марта повідомила, що ще б три секунди і вона від’їхала. Марта ще щось казала, але Фрося її не слухала. Не помічала дівчина і високі світлі кам’яні вигадливі будівлі, нові й старовинні церкви, червоненькі веселі трамваї, манюні зелено-жовті сквери та балаканину сестри.

      Фрося думала. Якщо матуся плаче, то на це може бути лише одна причина – бабуся хвора на рак. А мама не може дати їй гроші, тому що татко хоче кинути їх та піти до іншої, або вони – банкрути. Дівчина не знала що є гіршим. З іншого боку, може мама плаче тому що татко знайшов собі іншу (те, що це була вже інша причина для смутку мами, Фрося не зважала – хто рахує якість причини, коли сумує?).

      Пролунав дзвінок, який сповістив про початок перерви.

       - А Ви сьогодні нас не битимете? – Із тугою у голосі запитав Алана Михайловича Прохор.

       - Прохоре, ти - чого? – Зіграв здивування вчитель. – Хіба я колись бив своїх учнів? І ще одне. Якщо ти думаєш, що твою приховану камеру не видно, то ти помиляєшся.

       Хлопці розреготалися. Дівчата посміхнулися, а вчитель пішов собі до вчительської.

       Так-сяк пройшов навчальний день, і Фрося тишком-нишком спробувала втекти до дому. Втечеш тут! Біля самих вхідних дверей її перехопив Алан Михайлович.

      - Чупринка, ти куди? Ти ж маєш сьогодні додаткові заняття з історії.

      Фрося зітхнула, помахала подружкам та поплелася до тринадцятого кабінету. Втекти вона не наважилася: хто його знає, того неврівноваженого вчителя, який запросто кидається крейдою.

       Зайшовши до кабінету, вчитель піджав губи та покачав головою.

      - Здається, твої однокласники виявилися спритнішими за тебе.

      - То, Ви відкладете заняття? – Загорілася ентузіазмом дівчина.

      - Ні, - відрізав злостивий вчитель. – Вони у мене ще отримають на горіхи, але я готовий працювати і з одним учнем. Зрештою, - додав він, - може ти станеш професором історії.

     В голові Фрося пронеслися всі лайливі, пів лайливі і просто злі слова, які вона знала. Але вголос вона поки що не наважилася їх озвучити.

      Продзвенів дзвоник, і вчитель, витягнувши з кишені манюній записник, сказав:

      - Отже, почнемо з початку. Чи тобі відомо, що давні….

      - Алане Михайловичу, - зазирнула у двері завідувачка навчальною частиною. – Ось Ви де! А що ви робите?

      - Проводжу додаткові заняття. Щоправда, - додав він із сумом, - інші ентузіасти історії десь розгубилися.

      - О, я така рада, що наша молодь цікавиться історією, - засяяла завідувачка. – Чи не могли б ми вийти до коридору?

      Вчитель зітхнув та поплівся геть. Завідувачка була відома своїми довжелезними нудними промовами. Одного разу їй навіть вдалося заколисати Прем’єр-міністра!

      Фрося зрозуміла, що отримала шанс. Спочатку, дівчина спробувала прокрастися коридором поза спиною вчителя. Але він, мабуть, мав очі на спині.

     - Єфросиніє, ти куди?

     - Я … е…

      - Я зараз повернуся. Зачекай.

      Тоді Фрося вирішила зістрибнути з вікна. Але, хоча кабінет і знаходився на першому поверсі, стрибати було височенько. Якби вчора не пройшов дощ, то ще можна було б спробувати. Але дівчина злякалася, що при падінні зламає ногу і тоді… тоді Алан Михайлович приходитиме до неї у лікарню. Щодня. Веселенька перспективна, нічого не скажеш!

      І тут, на дівчину зійшло осяяння. Вона побачила біля стіни, шафу із книжками. Фрося обережно відчинила дверцята – вони, на щастя, не рипіли. Дівчина повитягала книжки та заховала за останньою партою, сподіваючись, що вчитель не шукатиме її там. Потім Фрося якнайтихіше познімала дерев’яні полички та поскладала їх на дні шафи.

      Взявши до рук свою шкільну сумку, дівчина залізла до шафки та обережно зачинила дверцята. За хвилину, Фрося вилізла з шафи, відчинила одне з вікон у кабінеті (до цього відчинена була лише кватирка). А потім дівча знову заховалося у шафі.

      Через тисячу років, а може лише століть, до кабінету повернувся Алан Михайлович. Крізь щілину у шафі, Фрося побачила, як вчитель розгублено озирається, а потім йде до вікна і зітхає.