Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

― А ти?

А-Чжань, усміхнувшись, знову перевів погляд на вишукану стелю. За мить у кімнаті прозвучав його замріяний дещо низький голос:

― А я уявляв.

Бум! Бум! Двері різко відчинилися, запускаючи у темну кімнату яскраве світло. Почулися швидкі кроки і Бек вже подумала, що це хтось увірвався в її спальню. Та тоді побачила захоплене обличчя Чжан Сяо Вея ― імператорського синка, на якого тепер працював а-Сюань, і второпала, що сон цей тільки продовжується.

Лю Сюань важко розплющив очі, затуляючи обличчя рукою. Світло, що пробивалось із коридору, було надто яскравим. Зашторені вікна дозволяли думати, що іще ніч, проте, давно вже був ранок.

― Швидше! Швидше! ― вигукував Чжан Сяо Вей, підбігаючи до ліжок своїх вірних слуг. ― Ви повинні піти зі мною! Прокидайтеся!

А-Сюань почув, як а-Чжань, важко зітхаючи, заметушився під ковдрою.

― Сяо Вей… ― прозвучав його заспаний голос. ― Котра година?.. ― із-під ковдри до тумби простягнулась худорлява бліда рука, на силу намацуючи часовик. Одним розплющеним оком він умудрився вгледіти годину. ― Сяо Вей, тільки п’ята ранку!

― Вставайте! А-Сюань! ― імператорський синок, підскочивши до ліжка Лю Сюаня, взявся стягувати із нього ковдру. ― А-Чжань! ― він перекинувся до ліжка а-Чжаня і зробив те ж саме, незважаючи на повне небажання худорлявого прокидатись. ― Ви повинні це побачити! ― обличчя хлопця було сповнене неймовірною радістю. ― Вона скоро народить!

― Хто… ― прозвучав заспаний голос а-Сюаня, після чого він схопив кінець ковдри і натягнув її на саму голову.

― А-Сюань, а-Чжань! Не будьте такими соньками!.. ― наполягаюче протягнув Чжан Сяо Вей.

І тут картинка сну Бек змінилась. Тепер вона бачила усіх трьох уже не в вишуканій спальні для особистих охоронців сина імператора Чжана, а в зовсім іншому місці. Схоже, то був ліс недалеко від палацу, бо просторі хороми виднілись позаду нього. Усі троє стояли, дивлячись на щось під високим деревом із широким стовбуром.

― Ось вона! ― із повним захоплення обличчям показав рукою на «щось» під деревом Чжан Сяо Вей.

Коли «камера» сну змінила ракурс, Бек побачила, що там лежить вагітна козуля, а трава навколо неї пом’ята і мокра.

Лиця двох охоронців імператорського сина говорили самі за себе:

― …

― …

― І це заради цього ти витягнув нас з постелі о 5 ранку?! ― невдоволено протягнув а-Чжань, голосно позіхаючи і на силу тримаючи очі розплющеними.

«Так чи інакше, прокинулись би через годину», ― подумав було а-Сюань, дивлячись на вагітну козулю, що от-от мала народити. Сонце тільки починало сходити, тож увесь ліс забарвився загадковими оранжево-фіолетовими барвами, що створювались проникаючими туди першими у цьому дні сонячними проміннями.

Аж тоді Чжан Сяо Вей прокричав:

― Погляньте! Вона народжує!

А-Сюань придивився. Козуля стала на ноги. Він намагався угледіти немовля, але так і не встиг зосередитись, як принц знову прокричав:

― Народжується! Перше малятко! Тільки погляньте!

Оп!.. із родових шляхів на пом’яту траву звалилося досить крупне козеня. Воно тут же заворушилося, видаючи дивні «козулячі» звуки і зробило спробу встати на ноги. Звичайно, це завершилося невдачею, але малеча тут же почала борсатись, пробуючи ще.

Не минуло й хвилини, як на світ з’явилося іще одне дитинча, цього разу вже менше в розмірах. Воно виявилось не таким настирливим, однак після народження також «замекало» і заворушилося, витираючись від природної змазки об траву.

Третє козенятко вийшло із матері надто різко, що Чжан Сяо Вей аж скрикнув, злякавшись, що воно може травмуватись. Малеча упала у траву нерухомим мокрим від слизу комочком шерсті, у розмірах ще меншим за своїх братиків чи сестричок. Козуля відійшла вбік, важко розвернулась, аби опустити до малятка голову. Вона подивилася на нього лиш мить, після чого пройшла вперед, до інших двох. Один із них встиг простояти на ногах кілька секунд, після чого знову впав, збивши з ніг другого, який як раз пробував зробити перший крок.

Чжан Сяо Вей ступив крок уперед, не боячись злякати козулю. А-Сюань второпав, що його цікавить третє маля, яке народилось найпізніше і було єдиним, що не запищало і не заворушилось.

― Що це з ним? ― обличчя Сяо Вея налилось стурбованістю. Він нахилився над козеням, до якого мати-козуля навіть не підходила після того, як провела швидкий «огляд».

А-Чжань підійшов ближче. Лю Сюань зробив те ж саме.

Чжан Сяо Вей схилився над крихітним козенятком, покритим слизом і згустками крові, котре хоч і дихало, проте дуже слабо, при цьому абсолютно не рухаючись. А-Чжань нахилився, аби прислухатись…

― Його легені… ― зронив він.

Чжан Сяо Вей злякано зиркнув на хлопця.

― Ні! Він не помре! Я покличу тьотю Ши! ― схопившись з місця, принц рвонув крізь ліс до палацу.

А-Сюань був шокований…

― Він що, справді побіг за цілителькою?