Читати книгу - "Лабіринт долі, Nicole Moonshade"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Айра повільно підвелася на ноги, відчуваючи холод, який пронизував її до кісток. Її тіло нило від болю, а в голові гуло, наче після сильного удару. Вона оглянулася довкола: величезна кам’яна зала з високими стінами, вкритими химерними візерунками, що пульсували червоним світлом. Відлуння її крику все ще відбивалося від стін, повертаючись до неї лункими спалахами розпачу.
Вона була одна...
— Кай… — її голос затремтів, розсіюючись у гулкому просторі. Відповіді не було. Лише шепіт лабіринту, що глузливо повторював його ім’я.
Відчай охопив її, серце билося так сильно, що здавалося, воно ось-ось розірветься. Він залишив її. Він зрадив.
Вона зціпила зуби, спогади нахлинули хвилею. Кай, який завжди був поруч. Його погляд, який здавався таким щирим. Обіцянка захищати… все виявилося брехнею.
Айра вдарила кулаком об холодний камінь, відчуваючи, як біль пронизує її руку. Вона стиснула кулаки ще сильніше. Вона не дозволить собі плакати. Не тепер.
— Я виберуся звідси… навіть без тебе, — прошепотіла вона, піднявши голову. Її зелені очі спалахнули рішучістю.
Попереду щось загуділо, і підлога під ногами затремтіла. Візерунки на стінах засвітилися яскравіше, їх світло заповнювало залу. Повітря стало важким, наче насиченим блискавкою перед бурею.
— Ще одне випробування… — видихнула Айра, готуючись до нової небезпеки.
Зі стін почали з’являтися постаті. Вони випливали зі світла візерунків, мов примари, утворюючи фігури, схожі на людські, але їх обличчя були порожніми масками без очей. Чорні, наче бездонні провалля, вони наближалися, розчиняючись і знову збираючись в одне ціле.
Айра відчула холодний подих страху. Вона зробила крок назад, але один з примарних створінь раптово кинувся на неї, простягнувши довгі тіньові руки.
— Ні! — вигукнула вона, ухиляючись вбік. Кігті тіні просвистіли в повітрі, ледь не зачепивши її. Айра впала на коліно, але миттєво підхопилася, адреналін заполонив її кров.
Їх було шестеро. Вони рухалися швидко, ледь торкаючись підлоги. Айра зрозуміла, що ці створіння — не просто ілюзії. Вони були живими, і вони хотіли її смерті.
— Добре, — прошепотіла вона, відчуваючи, як у грудях закипає гнів. — Хочете битися? Я готова.
Вона кинулася вперед, ухиляючись від кігтів першого примарного ворога. Його рука вдарилася об камінь, залишивши глибокі подряпини на ньому. Айра рвучко розвернулася, вдаривши його ногою у спину. Створіння розлетілося на темні клуби диму, але майже одразу відновилося, зловісно шиплячи.
— Їх не можна перемогти силою… — усвідомила вона, відступаючи, коли інші п’ятеро наближалися. Вони оточили її, змикаючи коло.
Їх порожні обличчя почали змінюватися. Очі, порожні чорні провалля, запалали червоним світлом. Вони глузливо шепотіли:
— Він зрадив тебе… Він залишив тебе… Ніхто не прийде на допомогу…
Айра відчула, як її серце стиснулося від болю. Вона намагалася відвернутися, але їхні голоси проникали в саму душу.
— Він ніколи не кохав тебе… Він використовував тебе…
Вона затулила вуха руками, але шепіт не вщухав. Тіні наближалися, їхні руки простягалися до неї.
— Залишся тут… у темряві… Назавжди…
Її коліна підкосилися, і вона впала на підлогу. Здається, увесь світ крутився навколо неї, змикаючись в темряву.
— Ні… — прошепотіла вона, намагаючись встояти. — Ви… брешете…
Одна з тіней схилилася над нею, її обличчя змінилося, перетворившись на Кая. Його очі світилися червоним, а обличчя було холодним і бездушним.
— Айро… ти для мене ніщо, — промовив він голосом, який розривав її серце. — Я ніколи не потребував тебе. Ти лише засіб… інструмент у моїй грі.
Сльози навернулися на очі, горло перехопило біль. Вона не могла повірити в це… але голос звучав так знайомо, так правдиво.
— Це не він… Це… не він, — вона підняла голову, її очі наповнилися вогнем. — Ви лише ілюзії. Ви — брехня!
Тіні застигли, їхні обличчя знову стали порожніми. Червоні очі згасли. Вони розчинилися в диму, який здійнявся до стелі.
Айра підвелася на ноги, витираючи сльози. Її серце все ще боліло, але вона знала, що повинна йти далі. Навіть якщо Кай зрадив її… навіть якщо він більше не був поруч.
— Я вийду з цього лабіринту, — сказала вона голосно, її голос луною пронісся по залі. — І я знайду відповіді.
Зала затремтіла, а стіна попереду почала відкриватися, утворюючи прохід. Світло пробивалося з-за каміння, запрошуючи її йти далі.
Айра зробила крок вперед, залишаючи позаду тіні свого страху. Попереду чекали нові випробування, але вона була готова.
Навіть якщо їй доведеться йти цим шляхом самотньо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лабіринт долі, Nicole Moonshade», після закриття браузера.
