Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

Розділ 6

У кімнаті стало напрочуд тихо.

— О-о-о… — розгублено протягнув Рубер, не зводячи очей зі свого забрудненого костюма, намагаючись тримати обличчя. Він швидко почав усе витирати, допоки зі злістю просто не скинув піджак на підлогу.

Я зіщулилася від слабкості, відчуваючи, як ноги підкошуються, і тихо видихнула:

— Пробачте…

— Дивись, що ти наробив, ану відійди від неї! — раптом вигукнув Сапір, звертаючись до Рубера. — Сідай, ось вода, тримай… не слухай його зараз.

Він підсунув мені склянку з водою, а я тремтячою рукою взяла її, намагаючись упоратися із запамороченням. Зробила пару ковтків, щоб прибрати гіркий післясмак та заспокоїтися.

— Це правда чи ні? Те, що він сказав? — запитала я з відчаєм у голосі. Слова Рубера досі відлунювали в голові, немов страшний присуд.

Вони лише переглянулися між собою, ніби зважуючи, як відповісти.

— Відповідайте! Негайно! — тепер я вже кричала, бо відчувала, що сил стримувати паніку не лишилося.

— Спокійно, — промовив Емер, не зводячи з мене погляду. — Ми не хочемо тебе обманювати, але все справді не так просто, як може здатися.

Сапір поспіхом узяв серветку й обережно провів нею біля мого обличчя, чи то витираючи залишки нудоти, чи то просто намагаючись мене заспокоїти.

— Не так просто? — перепитала я, ковтаючи клубок, що стискав горло. — Мені щойно сказали, що якщо я повернуся додому, то просто помру! Як мені реагувати?

— Ми про це й говоримо, — втрутився Топаз, відводячи погляд, ніби це була найгірша правда. — Рубер має рацію: твій світ дійсно небезпечний для тебе відтоді, як почала пробуджуватися ця… наша сила. Вона безпечна лише тут, нажаль.

— Але ж… — спробувала я заперечити, та зрозуміла, що не знаходжу слів для цього. Це було нереальним.

Моя свідомість намагалася хоч якось осмислити нову реальність. Здавалося, що від кожної їхньої фрази мене відносить все далі.

— Зараз ми всі разом з’ясуємо, що робити далі. Але одного ми не можемо змінити: ти не повернешся, поки не виконаєш те, заради чого вони тебе обрали.

Я ковзнула поглядом по їхніх обличчях: різні кольори волосся, різні риси, але водночас якесь дивне відчуття єдності між ними. І всі вони з однаковою серйозністю дивилися на мене, мовчки підтверджуючи, що іншого шляху немає.

— Заради чого це все? — спитала я, поволі оговтуючись від шоку.

— Ми — Вартові цього світу, — почав Емер. — Нас було обрано захищати Ерде від зла, яке з самого початку свого існування пожирає цей світ.

— Ми звемо його Скверною, — продовжив Сапір, встаючи й відходячи трохи далі. — Від тієї мерзоти немає рятунку, її неможливо вбити чи знищити нашою силою або будь-якою іншою. Можна лише заточити на декілька століть у глибокий сон підземної в’язниці.

— Ми не знаємо, звідки вона береться і що їй потрібно. Вона просто починає пожирати та спотворювати природу, породжуючи химер своєю силою, — тихо промовив Топаз, зустрічаючись зі мною поглядом.

— Ось тут нам і потрібна твоя допомога, — вставив Рубер.

— У чому? Я не борець із чудовиськами, — я знизала плечима.

— У тому, що ми не можемо прикликати силу без тебе, — Сапір зупинився буквально за крок від мене, дивлячись прямо в очі. — Лише злившись із тобою, ми можемо протистояти Скверні.

— Що? Я не хочу ні з ким зливатися. Ви взагалі того? — обурено випалила я, нервово обводячи поглядом кожного з них.

Усі четверо раптом тихо засміялися, немов я щойно пожартувала про щось кумедне.

— Ти не про те думаєш, дурненька, — з ледь помітною посмішкою сказав Емер. — Ми говоримо не про фізичне злиття… ну, майже не про фізичне.

— Це складно пояснити словами, — озвався Топаз, задумливо поглядаючи кудись у бік. — Ти просто станеш одним цілим із Вартовим. Він дасть тобі силу, необхідну для боротьби, а натомість стане твоїм щитом.

— Це… усе… занадто… — я провела рукою по обличчю, відчуваючи, як голова обертом іде від надміру інформації. — Божевільно. Нереально. Скажено.

— Але без тебе ніяк, — зітхнув Рубер. — Взагалі ніяк. Ми маємо силу, але для протистояння Скверні цього замало. Лише ти можеш її активувати під час злиття.

— Такі умови поставили Елементи, щоб сила, дарована ними, пішла в допомогу світові, — пояснив Сапір. — І щоб ми, Вартові, не могли зловживати нею.

— А хто вони такі? Ви декілька разів їх згадували, але це як… — я зупинилася, не маючи сил добрати слова. Здавалося, кожне нове речення породжувало ще більше питань.

Брати перезирнулися. Емер покосився на Рубера, Топаз склав руки на грудях, а Сапір тихо видихнув, ніби зараз належало розповісти найголовніше.

— Елементи… — почав тихо говорити Емер, дивлячись на мене задумливим поглядом. — Це наймогутніше джерело сили нашого світу. Навіть не просто сили, а… першооснови, з яких усе постало.

— Почнемо з того, що, як ти вже зрозуміла, у кожного з нас є своя особлива магія. Але ти побачиш її і зможеш опанувати лише під час злиття з Вартовим, — додав Рубер, жестом запропонувавши мені сісти зручніше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍