Читати книгу - "Іствікські відьми"

впорався зі своїм зніяковінням, повернувшись до Александри і сказавши з нудотною таємничістю:

— Здається, ваш друг знає, про що говорить.

— Не дивіться на мене, я щойно познайомилася з цим джентльменом, — мовила Александра.

— Він був обдарованою дитиною, — сказала їй Джейн Смарт, умить ставши якоюсь сердитою й оборонною.

Її аура, зазвичай блідо-бузкова, взялася посмугованими ліловими хвилями, передвіщаючи збудження, лише не зрозуміло, через котрого з чоловіків. Весь зал, на погляд Александри, був заповнений мішаниною пульсуючих аур, нудотних, ніби сигаретний дим. Вона почувалася зле, розчаровано; забажалося опинитися вдома з Вугликом, тихим поцокуванням пічки й вичікувально-холодною, вогкою пластичністю глини в мішках із ряднини, притербічених із Ковентрі. Вона заплющила очі й побажала, щоб це місиво довкола неї — збудження, несхвалення, основоположної незахищеності та зловісного бажання домінувати, що линуло не лише від смаглявого незнайомця, — розчинилося.

Кілька літніх парафіянок проштовхувалися крізь натовп за своєю часткою уваги преподобного Парслі, і він повернувся, щоб полестити їм. У вихорах кучерів зачісок цих жінок їхнє сиве волосся було позначене щонайніжнішим дотиком золотого й блакитного. Реймонд Нефф, рясно пітніючи й підігрітий тріумфом концерту, підійшов до всіх них і, з глухістю знаменитості витримуючи їхні одночасні компліменти, завоював Джейн, свою коханку й товаришку в музичній битві. Вона також мерехтіла, плечі й шия, від напруги концерту. Александра помітила це й зворушилась. Що знайшла Джейн у Реймонді Неффу? Та й Зукі що побачила в Едові Парслі? Запахи цих двох чоловіків, коли стали близько, були — як на нюх Александри — огидні, в той час як шкіра Джо Маріно мала якусь солодкаву кислість, ніби аромат скислого молока, що здіймається від маківки немовляти, коли притуляєшся щокою до його пухнасто-кістлявого тепла. Зненацька вона знову опинилася наодинці з Ван Горном і злякалася, що доведеться нести на грудях благальну, рудиментарну вагу розмови з ним; утім Зукі, котра взагалі нічого не боялася, така вся безпосередня і жвава у своїй репортерській ролі, протиснулася крізь натовп і взялася проводити інтерв’ю:

— Що привело вас на цей концерт, містере Ван Горн? — спитала вона, по тому як Александра скромно відрекомендувала їх.

— Барахлить телевізор, — така була його понура відповідь.

Александра зрозуміла, що він воліє починати зближення самостійно; однак Зукі просто так не скараскаєшся, коли вона вже поклала собі розпитувати; її невеличке, настирливе мавпяче личко сяяло, як нова копійка.

— А що привело вас у цю частину світу? — таким було наступне питання.

— Здається, мій виїзд із Ґотема, — мовив він. — Там надто багато крадіжок, ціни на оренду захмарні. А тут доволі недорого. Це піде в якусь газету?

Зукі облизнула губи й зізналася:

— Можливо, згадаю про це в колонці, яку веду у «Віснику», вона називається «Очі й вуха Іствіка».

— Господи, не робіть цього, — сказав той кремезний чолов’яга в мішкуватому твідовому піджаку. — Я приїхав сюди, втікаючи від публічності.

— А можна поцікавитись, наскільки ви були публічні?

— Якщо я вам скажу, то це також буде публічність, правда ж?

— Можливо.

Александра почудувалася зі своєї подруги: яка ж вона бадьоро хоробра. Бронзово-брунатна аура Зукі зливалася із сяйвом її волосся. Вона спитала, як і Ван Горн, ніби ухиляючись:

— Люди кажуть, ніби ви винахідник. А які речі винаходите?

— Голубонько, навіть якщо я пояснюватиму вам це всю ніч, ви все одно нічого не зрозумієте. Здебільшого я працюю з хімікатами.

— А ви спробуйте, — не відступалася Зукі. — Може, зрозумію.

— Написати про це в «Очах і вухах» — це все одно, що я відправлю циркулярний лист своїм конкурентам.

— За межами Іствіка не читають «Вісника», це я вам гарантую. Навіть в Іствіку ніхто його не читає, лише дивляться власні оголошення.

— Послухайте, міс…

— Ружмон. Місіс. Я була заміжня.

— І ким же він був, франко-канак[27]?

— Монті завжди казав, що його предки були швейцарцями. І поводився, як швейцарець. А хіба у швейцарців не квадратні голови?

— Чорт його зна. Я думав — це про маньчжурів. У них щелепи, як ті бетонні блоки, щоб Чингісхану було легше складувати їх.

— Вам не здається, що ми трохи відійшли від теми нашої розмови?

— Щодо моїх винаходів: послухайте, я не можу говорити. За мною стежать.

— Як захопливо! Для всіх нас, — сказала Зукі, й усмішка підштовхнула її верхню губу, апетитно вигнувши її, та так високо, що аж зморщився ніс, і під ним вигулькнула смужка здорових ясен. — А якщо розповісте це лише для моїх очей і вух? І для Лекси. Ну хіба вона не розкішна?

Ван Горн жорстко повернув свою велику голову, ніби перевіряючи; Александра побачила себе в його налитих кров’ю очах, що раз у раз кліпали, ніби в перевернутий телескоп: страхітливо маленька фігурка з роздвоєннями тут і там і пасмами сивого волосся. Він вирішив відповісти на перше питання Зукі:

— Останнім часом доволі багато працюю із захисними покриттями — лак для підлоги, який не здереш навіть ножем для стейків, хай-но тільки він застигне, і який можна нанести на розпечену сталь, доки та холоне, щоб він злився з молекулами вуглецю; кузов автомобіля втомлюється ще до початку окислення. Синтетичні полімери — ось нове ім’я нашому чудесному новому світу, люба моя, і все тільки починається. Бакеліт винайшли приблизно в 1907 році, синтетичну гуму — в 1910, нейлон — приблизно в 1930. Краще перевірте ці дати, якщо будете використовувати їх. Річ у тім, що наше сторіччя — лише дитинство; синтетичні полімери будуть з нами аж до мільйонного року, чи поки ми не підірвемо себе, може статися й таке, а найпрекрасніше — це те, що сировину для них можна вирощувати, а коли закінчиться суходіл, її можна вирощувати в океані. Посунься, матінко природо, твою карту бито. А ще я працюю з Великим зв’язком.

— І що це за зв’язок? — не посоромилася спитати Зукі. Александра ж просто кивнула, ніби розуміє, що це; їй ще є чого повчитися стосовно подолання нав’язаної жіночої рецесивності.

— Це такий зв’язок між сонячною й електричною енергією, — сказав Ван Горн Зукі. — Він точно має існувати, а як тільки вдасться підібрати комбінацію до нього, то зможемо живити будь-який прилад в будинку прямо від даху й матимемо вдосталь залишку, щоб за ніч зарядити свій електромобіль. Матимемо в достатку чистої й безкоштовної енергії. Вже скоро, люба моя, вже зовсім скоро!

— Ті панелі такі потворні, — мовила Зукі. — В нашому місті живе один хіпі, який переробив свій гараж, щоб гріти воду; от тільки не розумію навіщо, бо він ніколи не миється.

— Я кажу не про колектори, — сказав