Читати книгу - "Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім"

 — Ігорів  дід,  найбільший заводіяка міжусобиць.

Паполома (гр.)  — саван, поховальний траурний одяг.

Іноходець — дресирований кінь, що  одночасно переставляє обидві  праві  та  обидві  ліві  ноги. Інохідцями перевозили поранених.

Каяла — невеличка скеляста річка  (кая  — скеля, каяла — скеляста) західніше від м. Слов’янська. Тепер — р. Макатиха. Впадала у велике солоне озеро  («море»), що нині  майже висохло. Тут відбулася люта  битва  десятитисячного війська сіверських князів проти всього  половецького степу (30—40 тисяч  вершників). Урятувалося лише 15  сіверян, решта — або  полягли в  бою, або, поранені, потрапили в полон.

Діва Обида — цей  неясний образ  Діви,  що ступила на землю Троянову, свідчить про  те,  що  Троян — не римський імператор Траян, який не  мав   ніяких  стосунків з  Сіверською землею, а хтось  інший.

Карна,  Жля  та полум’яний  ріг — перші два слова  розшифровувались, як  кара  та  желя  (печаль). Однак, на  мій  погляд, це суперечить логіці:  як може  кара  та печаль нести людям смерть у полум’яному розі?  Карна — явний тюркізм. У словниках: обкарнати  — обрізати, карнавух — безвухий, карна — мішок, гузир невода. То  чи  не  була  це  назва   бойового строю  половців? Як, наприклад, тевтонська «свиня», козацька «лава»,  фашистський танковий «клин» і т. д. Ідучи «карною», половці охоплювали наші села,  мов  неводом, і підпалювали їх «вогненним рогом», тобто світильником з бичачого рога,  наповненого лоєм, а полонених в’язали  «желями». По-староказахськи «жель» — волосяний аркан, що  висів   у кожного вершника на  правій луці  сідла.  Половці, родичі казахів, можливо, вимовляли це слово, як жля.  Отож  треба визнати — це ще одна  блискуча метафора автора безсмертного «Слова о полку  Ігоревім».

Ногата, різаня — дрібні  тогочасні грошові одиниці.

Кніс  — центральний стовп або  труба  князівського теремаротонди, на  якому тримався дах та  перекриття між  поверхами. І досі  видно контури фундаменту ротонди Святослава в одному з дворів  по вул. Володимирській біля Андріївського узвозу.  В тому теремі  вперше пролунало «Слово».

Готські  красні  діви  — нащадки розгромлених гуннами кримських  готів, що дожили під зверхністю половців до часів  «Слова».

Римів  — город  на нижній Сулі,  знищений Кончаком.

Шерешири — важкі  грецькі списи, якими стріляли з катапульт по  кораблях противника.  З  ними  автор порівнює «відважних синів  Глібових».

Золоте  ожерелля  — золота князівська прикраса, яку  носили на шиї.

Білгород  — город  на  Ірпені за  20  км  від  Києва.  Тепер село Білогородка.

Толковини — перекладачі.

Дерево...  листву  обронило — літо  1185 року  було  дуже  жарке, посушливе.

Немига  — річечка, на берегах  якої  відбулася міжусобна битва. Тепер — вулиця у Мінську.

Хорос (Хорс) — бог Сонця у слов’ян-язичників.  Звідси слово «хороший».

Володимир Глібович — переяславський князь. Улітку 1185 року героїчно захищав Переяслав від Кончака, був тяжко поранений, але місто  захистив. Наприкінці зими  1187 року,  не зовсім  видужавши від ран,  пішов у похід,  з якого повернувся тяжко хворим і  в середині квітня помер на  28-му  році  життя. В літописному повідомленні про  його  смерть уперше згадується назва  — Україна:  «За  ним  вже  Україна много постона...» Отже,  виявляється, що  здавна існувало дві паралельні назви нашої землі  — Русь  та Україна, аж поки остаточно утвердилася народна назва  — Україна,  що  означає країна, вітчизна, батьківщина, рідний край.

Лада — муж,  жона.

Дажбог  — головний бог  Сонця,  жнив, достатку у слов’янязичників. Вважався покровителем русів-українців.

Татрани... ольбери — тюрксько-половецькі племена, що осіли по Сожу  та нижній Десні  і збройно служили чернігівським князям.  Їхніх  воїнів прозивали ковуями.

Ізяслав — син  Васильків, молодший брат  великої княгині київської Марії  Васильківни, тещі Володимира Галицького. Ім’я Ізяслава в жодному літописі не зафіксоване. Це ще одне свідчення авторства князя Галицького, який міг чути про  нього  від тещі і   на   догоду   їй   так   поетично зобразив юного князя-витязя в «Слові».

Хиновські   стрілки — короткі й  легкі  половецькі (гуннські) стріли  були  небезпечні тим,  що  несли в собі  рослинну чи  тваринну отруту.

Кам’яні  гори — пороги, пробиті Дніпром через  кам’яну гряду. Великий Дон, малий Донець — у старовину річки  часто мали  інші назви, ніж тепер. Так, Сіверський Донець колись називався Великим Доном, а теперішня р. Уди називалася Малим Дінцем.

Боричів  узвіз — так  колись називався в Києві сучасний Андріївський узвіз.  Саме  по  ньому  князь Ігор  спускався з Гори  до церкви Пирогощі.

Синовець  — небіж.  Насправді Святослав був двоюрідним братом  Ігоря та  Всеволода, але  вдвічі  старшим за  них,  — тому  й називає їх синовцями.

Овлур  — молодий половець, а  швидше напівполовець, що допоміг Ігорю   втекти з  полону. Пізніше став  боярином Ігоря.

Володимир  та Кончаківна — був час,  коли  Ігор  з Кончаком, будучи  союзниками, домовилися в майбутньому одружити своїх дітей.  У полоні Володимир Ігоревич одружився зі своєю нареченою, і Кончак у 1188 році  відпустив їх у Путивль. При  хрещенні молоду  княгиню назвали Свободою, бо вона  принесла Володимирові свободу.

Пирогоща — чудотворну ікону   Матері Божої Пирогощі на кошти київського князя Мстислава було придбано в Константинополі, в церковці, що містилася в башті  на міському валу. Звідси й назва  — Пирогоща, тобто  Баштова.

Святослав Олегович  — небіж  Ігоря, князь Рильський, загинув у полоні, через  що  його  ім’я  відсутнє в  переліку князів, яких прославляє в кінці  поеми автор.

Зоря­світ — сонце.

Амінь  (гр.)  — істинно. А народ переінакшив — кінець, бо вживалося це слово  наприкінці молитви чи проповіді.

Примечания

1

Руською землею в ті часи  називалися землі  на  захід  від лінії  Одеса—Харків, а ще раніше — лише  Київська земля.

2

Половці кочували на схід від цієї  лінії.

3

Половцями наші  предки називали кипчаків, тюркомовні племена, що  кочували в полі  (степу) між  Волгою  та Дунаєм. Пізніше мешканців степу  стали  називати степовиками, степняками.

4

Т а м г а  — тавро, клеймо, родовий знак.

5

К о ш м а  — повсть, товста  ковдра з повсті.

6

О г н и щ  а н и н   — управитель князівських маєтків.

7

Т р е б а   — жертвоприношення.

8

К  у р т — вовк, вовками також  називалися охоронці хана.

9

Г р и д н и ц я  — велике приміщення в князівському палаці або прибудоване до нього  для  гриднів, тобто  молодих князівських дружинників, та прийому гостей.

10

Історичний факт.

11

Т и с я ц ь к и й   — начальник «тисячі», боярин, якому належала влада