Читати книгу - "Вежа блазнів"

— Ти хворий.

Він хотів сказати, що йому краще знати, врешті-решт, він же лікар, вивчав медицину в Празі й може відрізнити хворобу від тимчасової застуди і слабкості. На власний подив, з його розкритого рота замість мудрої промови вирвалося лише якесь страшне хрипіння. Він сильно кашлянув, горло заболіло і запекло. Він з натугою кашлянув іще раз. І знепритомнів від цього зусилля.

* * *

Рейнмар марив. Мав маячню. Про Аделю і про Катажину. У ніздрях стояв запах пудри, рум'ян, м'яти, хни, лепехи. Пальці і долоні пам'ятали дотик, м'якість, твердість, гладкість. Коли він заплющував очі, то бачив скромну, сором'язливу nuditas virtualis — маленькі кругленькі перса із затверділими від жаги сосками. Тонку талію, вузькі стегна. Плаский живіт. Сором'язливо напівзігнуті коліна…

Він уже не знав, котра із них яка.

* * *

Він боровся з хворобою два тижні, до Всіх Святих. Потім, коли вже видужав, довідався, що криза і перелом настали близько Симона і Юди, як і належить, на сьомий день. Довідався також, що трав'яні ліки і відвари, які його врятували, приносив брат Транквілій. А подавали їх йому Шарлей і Горн, які поперемінно сиділи біля нього.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

у якому наші герої й далі, якщо скористатися словами пророка Ісаї, sedentes in tenebris[498], — чи, кажучи по-людському, відсидка у Вежі блазнів триває. Потім на Рейневана починають чинити тиск. То за допомогою аргументів, то за допомогою інструментів. І чорт його знає, як би воно все скінчилося, якби не знайомства з часів навчання.

Два тижні, що їх хвороба викреслила з Рейневанової біографії, нічого особливого у Вежі не змінили. Ну, стало ще холодніше, але після Дня померлих[499] це аж ніяк не заслуговувало на те, щоб називатися феноменом. У меню почав переважати оселедець, нагадуючи, що наближається різдвяний піст. У принципі, канонічне право наказувало постити лише чотири тижні перед Різдвом, але особливо побожні — а божогробці належали до саме таких — починали піст раніше.

Щодо інших визначних подій, то невдовзі після святої Урсули[500] Миколай Коппірніґ покрився такими страшними і стійкими чиряками, що їх довелося розтинати в шпитальному медицинарії. Після операції астроном провів кілька днів у госпісі. Про тамтешні вигоди та харчі він розповідав настільки барвисто, що решта пансіонерів вежі вирішили теж туди потрапити. Лахмани і солому з лігва Коппірніґа роздерли і розділили, щоб заразитися. І справді, незабаром Інститора і Бонавентуру обсипало наривами і гнійниками. Але до чиряків Коппірніґа вони і не вмивалися, тож божогробці не визнали їх достойними оперування та госпіталізації.

Шарлеєві ж вдалося рештками їжі приманити і приручити великого щура, якого він назвав Мартіном — на честь, як він висловився, нині правлячого папи. Деяких пансіонерів Вежі блазнів цей жарт розвеселив, інші були обурені — як на Шарлея, так і, не меншою мірою, на Горна, який прокоментував хрещення щура реплікою: «Habemus papam»[501]. Однак ця подія дала привід для нової теми вечірніх бесід — бо в цьому відношенні у вежі також мало що змінилося. Щовечора всідалися і дискутували. Найчастіше поблизу лігва Рейневана, який був усе ще занадто слабкий, щоби вставати, і якого годували курячим бульйоном, що його спеціально приносили божогробці. Урбан Горн годував Рейневана, Шарлей годував щура Мартіна. Бонавентура роздряпував свої нариви, Коппірніґ, Інститор, Камедула і Ісая слухали. Тома Альфа виголошував промови. А інспірованими щуром темами були папи, папство і знамените пророцтво святого Малахії, архієпископа ардинацейського.

— Погодьтеся, — казав Тома Альфа, — що це дуже точне пророцтво, настільки точне, що ні про який випадок і мови бути не може. Видно, Малахії було об'явлено, сам Бог, певно, промовляв до нього, відкриваючи перед ним долю християнства, у тому числі імена пап, від сучасного йому Целестина II і до Петра Римлянина, того самого, що його понтифікат начебто закінчиться загибеллю і Риму, і папства, і всієї християнської віри. І поки що пророцтво Малахії справджується до найменших подробиць.

— Тільки тоді, якщо його притягнути за вуха, — холодно прокоментував Шарлей, підсуваючи Мартінові під вусату мордочку крихти хліба. — За цим же принципом можна взути тісні черевики. Тільки-от ходити в них не вдасться.

— Неправду кажете, бо, видати, не знаєте. Пророцтво Малахії безпомильно показує всіх пап як живих. Візьміть ото хоч би недавні часи схизми: той, кого пророцтво називає Космединським Місяцем, — це ж Бенедикт XIII, недавно померлий проклятий авіньйонський папа Педро де, nomen omen, Луна, колишній кардинал у Санта-Марія-ін-Космедін[502]. Після нього в Малахії йде cubus de mixtione — «Куб зі сполучення» — а хто ж би то був, якщо не римський Боніфацій IX, П'єтро Томачеллі, котрий у гербі має шахівницю?

— А названий «Із кращої зірки», — докинув, роздряпуючи нарив на литці, Бонавентура, — це ж Інокентій VII, Козімо де Мільйораті, з кометою на гербовому щиті. Правда?

— Атож, правда! А наступний папа, у Малахії «Стерновий із чорного моста», — це ж Григорій XII, Анджело Коррер, венеціанець. А «Бич сонячний»? Це не хто інший, як Петро Філарг з Крита, Олександр V, папа пізанського священноначальства, який у гербі має сонце. А названий у пророцтві Малахії «Олень Сирени»…

— Тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик, бо води в пустелі заб'ють джерелом…[503]

— Та цить же, Ісає! Цей олень — це ж…

— Це ж хто? — фиркнув Шарлей. — Знаю, знаю, що ви втиснете сюди, як ногу в тісний черевик, Балтазара де Косса, Йоанна XXIII. Але ж це не папа, а антипапа, який ніяк не пасує до переліку — і до того ж ані з оленем, ані з сиреною нічого спільного радше не має. Інакше кажучи, Малахія тут наплутав. Як і в багатьох інших місцях цього знаменитого пророцтва.

— Злу, злу волю виявляєте, пане Шарлею! — спалахнув Тома Альфа. — Прискіпуєтеся до дрібниць! Не так треба ставитися до пророцтва! У ньому треба бачити те, що безумовно істинне, і вважати це доказом істинності цілого! А те, що вам, на вашу думку, не сходиться, не можна оголошувати фальшю, а покірно визнати, що, будучи малим смертним, ви не збагнули слова Божого, бо було воно незбагненним. Проте час доведе істинність!

— Хоч би не знаю скільки часу минуло, а нісенітниць ніщо не перетворить на істину.

— Ось у цьому, — втрутився з усмішкою Урбан Горн, — ти не маєш рації, Шарлею. Ти недооцінюєш, ой як недооцінюєш час.

— Ви профани, — проголосив зі свого лігва Циркулос, який прислухався