Читати книгу - "Королівство шахраїв"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 139 140 141 ... 149
Перейти на сторінку:
alt="" src="images/i_036.jpg"/> оли навколо вже гущавіли вечірні сутінки, вони разом підійшли до Ван Екового будинку: Каз спирався на ціпок, Еліс — на руку покоївки. На вулицях було моторошно безлюдно. Час від часу їм траплялася міська варта, і Джасперове серце починало гупати від думки, що їхні неприємності можуть знову початися спочатку. Але тепер, коли Ван Ека й Пекку Роллінза було так ретельно дискредитовано, міська варта мала інші проблеми, з якими слід було боротися, а спалах епідемії в Бочці неабияк допоміг бандам заволодіти їхньою увагою. Здавалося, що всі мешканці міста, законослухняні й незаконослухняні, поралися коло своїх справ і погодилися дати Джасперу та його друзям спокій.

Але до всього цього Джасперу було байдуже. Стрільцеві потрібно було лише переконатися, що його батько в безпеці. Він страшенно хотів піти до пекарні, але не міг ризикувати, щоб за ним простежили.

Всередині аж свербіло, проте зараз Джаспер міг із цим упоратися. Можливо, допомогло використання його сили. А може, у нього запаморочилося в голові від бійки. Минуло занадто мало часу, щоб намагатися все розплутати. Але принаймні сьогодні Джаспер міг пообіцяти не робити жодних дурниць. Він сидітиме в кімнаті, висотуючи колір із килима, або вправлятиметься в стрільбі чи змусить Вілана прив’язати себе до стільця, якщо доведеться. Джаспер хотів знати, що станеться далі. Він хотів бути частиною цього.

Хай там який скандал заплямував сьогодні Ван Екове ім’я, ліхтарики все одно світилися у вікнах, а служники радісно відчинили двері Еліс і паничеві Вілану. Коли вони минали схожу на їдальню кімнату, де бракувало стола, Джаспер глипнув угору на велетенську дірку в стелі. Видно було аж на другий поверх, прикрашений вишуканою різьбою по дереву.

Стрілець похитав головою.

— Тобі справді слід бути обачнішим зі своїми штучками.

Вілан спробував посміхнутися, але Джаспер бачив, що він страшенно нервує. Він обережно ходив із кімнати до кімнати, час від часу коротко торкаючись меблів чи плями на стіні. Вілан досі був страшенно побитий. Друзі викликали університетського медика, але може знадобитися чимало часу, перш ніж хтось матиме змогу навідатися до них.

Коли вони опинилися в музичній кімнаті, Вілан нарешті зупинився. Він пробігся рукою по кришці фортепіано.

— Це єдине місце в будинку, де я колись був щасливим.

— Сподіватимемося, що тепер усе зміниться.

— Я почуваюся непрошеним гостем. Наче щомиті в ті двері може увірватися батько й наказати мені забиратися.

— Коли ти підпишеш папери, стане легше. Усе здаватиметься сталішим. — Джаспер вишкірився. — Ти, до речі, був там неперевершеним.

— Я страшенно перелякався. І досі боюся. — Він потупив очі до клавіш і зіграв приємний акорд. Джаспер замислився, як він міг сплутати Вілана з Кувеєм. Їхні руки були абсолютно різними — форма пальців, кісточки. — Джасе, — покликав Вілан, — ти справді мав на увазі те, що сказав моєму батькові? Ти залишишся зі мною? Допомагатимеш?

Джаспер обіперся ліктями на піаніно.

— Нумо подивімося. Жити в розкішному крамарському маєтку, дозволяти прислузі піклуватися про себе і витрачати трохи більше часу на хлопця, що подає надії як експерт із підривних робіт і грає на жалюгідній флейті. Гадаю, я впораюся. — Джасперів погляд помандрував від золотисто-рудих Віланових кучерів до кінчиків пальців на ногах і у зворотному напрямку. — Але заломлю нічогеньку ціну.

Віланове обличчя вкрилося пишним рожевим рум’янцем.

— Ну, сподіватимемося, що скоро тут з’явиться медик і складе докупи мої ребра, — кинув він, рушаючи назад до вітальні.

— Еге ж?

— Так, — підтвердив Вілан, коротко озираючись через плече, тепер його щоки червоніли, наче вишні. — Хочу виплатити тобі аванс.

Джаспер зайшовся гавкітливим реготом. Він не міг пригадати, коли востаннє почувався так добре. А в нього навіть ніхто не стріляв.

Кухарка приготувала їм холодну вечерю, а Еліс повернулася до своїх кімнат. Усі решта посідали на сходи, що вели до садка позаду будинку, дивилися, як незвично сідає сонце у води майже порожнього Ґельдканалу, і чекали. Можна було побачити лише, як ковзають по воді човни міської варти, пожежних бригад і поодинокі судна медиків, залишаючи по собі широкі невпинні брижі на воді. Ніхто не з’їв багато. Чекаючи, поки спуститься ніч, усі добряче нервували. Чи вдалося всім іншим вибратися неушкодженими? Чи сталося все так, як планували? У них досі залишалося чимало роботи. Каз тримався ідеально спокійно, але Джаспер відчував у нього всередині напругу, що згорнулася клубком, наче гримуча змія.

Стрілець також відчував, як його власна надія сходить нанівець, зникає, щоб поступитися місцем хвилюванню за батька. Хлопець оглянув будинок, стрімким кроком перетнув садок, зачудувався зчиненим у Ван Ековому кабінеті гармидером. Відколи це сонце так повільно сідає? Він міг переконувати себе, що з батьком усе гаразд, саме так, як він цього хотів, але не міг повірити в це, поки на власні очі не побачить грубувате обличчя Кольма Фахея.

Нарешті настала ніч, минула довжелезна година, й аж тоді великий човен із випивкою ковзнув до пристані біля елегантного Ван Екового елінгу.

— Вони це зробили! — загаласував Вілан.

Каз повільно видихнув. Джаспер схопив ліхтар і шампанське, яке вони поставили охолоджуватися. Усі побігли через садок, розчахнули двері й ринули до елінгу. Вітання завмерли в них на вустах.

Інеж та Ротті допомагали Кувейові спуститися з човна. Попри те що хлопчик був скуйовдженим і тремтів, а сорочка розхристалася й оголила його досі забризкані свинячою кров’ю груди, він був цілий та неушкоджений. Джасперів батько, похнюпившись, сидів на човні та мав набагато стомленіший вигляд, ніж стрільцеві доводилося його колись бачити; його всіяне ластовинням обличчя вкрилося скорботними зморшками. Він повільно підвівся і зійшов із човна на пристань. Міцно притиснув Джаспера і сказав:

— Із тобою все гаразд. Із тобою все гаразд.

Ніна залишалася в човні, поклавши руки на Матаясові груди. Він лежав поруч із нею, смертельно-блідий, із заплющеними очима.

Джаспер запитально подивився на Інеж. На її обличчі виднілися сліди від сліз. У відповідь Мара лише коротко похитала головою.

— Як? — тихо запитав Каз.

На очах у Інеж забриніли свіжі сльози.

— Ми досі не знаємо.

Вілан приніс із дому ковдру, і вони розклали її в кутку човна, а потім Джаспер та Ротті допомогли витягти з нього кремезне Матаясове тіло. Увесь цей процес був незграбним, позбавленим гідності, і стрілець не міг позбутися думки, що фієрданець зненавидів би його.

Матаяса поклали на ковдру. Ніна опустилася поруч, не кажучи жодного слова і стиснувши його долоню своїми руками.

1 ... 139 140 141 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівство шахраїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королівство шахраїв"