Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"

– Стоп! Ти хочеш сказати... – Альгін відпив ще трохи вина. – Тобто, на диліжанси нападає Ілворн Триклятий?

– А чому ні?

– Коли я наприкінці юноцвіту вилетіла до Ситова, на нас напала банда на чолі з Красунчиком. Він якраз бачив мій медальйон. Але не зміг зняти, рубін обпік йому руку.

Ельф підійняв руку з магопером угору, вимагаючи уваги й тиші.

– Може, Красунчик хотів убити тебе, а ніж влучив у Герку? – припустив він і, барабанячи кісточками пальців по столу, продовжив: – Дивись що тоді виходить. Попереджаю, це всього лише версія. Оскільки багато років тому Ілворн Триклятий став ізгоєм, то йому необхідно комусь довести, що він і сам досяг неабияких магічних висот. Розумієте, про що я? Адже найпростіше перейти на темний бік...

– Так уже й простіше? – хмикнув Гріс.

– Я не тебе маю на увазі, не плутай дар із примхою. І взагалі, не перебивай мене, будь ласка. Так от, я вважаю, що в Ситові в Треклятого залишилася, скажімо, кохана дівчина, яка колись його відкинула і, що ще гірше, – посміялася над ним. Самолюбство скотилося в льох. І він, щоб довести, що він чогось у цьому житті вартий, вирішив піти далеко не світлим шляхом.

– А ельфеня в чомусь має рацію, – напіворк навіть не рушив із місця, коли над його вухом просвистів і врізався в стіну ніж. Лише тонке пасмо волосся впало на руку, яку він миттєво здмухнув на підлогу.

Ми вирячилися на Лікраніеля з Ойхільдом. В одного – миттєва реакція, а в іншого – витримка з леовардійської сталі.

– Ще раз назвеш мене ельфеням, ніж полетить у горлянку, – Лік підвівся, щоб висмикнути ніж зі стіни, а Ойхільд схопився, спіймав його за руки і скрутив. Ельф вивернувся, руки виявилися скрученими попереду.

Лікраніель ойкнув, але більше не вимовив жодного звуку, а лише злісно дивився в очі напіворка. Від болю він примружився, губи презирливо вигнулися, в очах – жодного натяку на сльози. Лють, у них причаїлася лише лють.

– Негайно припиніть! – підвелася Кхибра. Ойхільд ще кілька секунд потримав ельфа і відпустив. Той потер зап’ястя, висмикнув ніж і, з гордо піднятою головою, сів за стіл. Налив вина і залпом випив чарку.

– Поводитеся як десятирічні хлопчаки! І досить сьорбати вино! Це вам не «Горошинка»! Завтра голови будуть тріщати!

Лік засопів, а Ойхільд мовчки винувато подивився на Кхибру. Треба ж, як він її любить, навіть не став дискутувати й сперечатися.

– Пізно вже, нам ще добиратися до академії. Давайте підбивати підсумки. Що в нас є? – Герман хмурився все більше і більше.

– У нас є дві гілки, дві версії, – почав Лікраніель, не дивлячись на напіворка. – Перша: Ілворну Триклятому потрібен медальйон Рути, і друга – невідомий маг хоче повний артефакт, щоб закликати бога війни, відкрити джерело безмежної енергії, а ще отримати Прокляту Королеву.

– Чому ти вважаєш, що цим магом не може бути Треклятий? – єхидно посміхнувся Ойхільд.

– Сили в пупі немає , – замість ельфа відповів Богріс. – У нього багато амбіцій, але мало таланту. До того ж він перейшов на темний бік, а не народився з темним даром. Для того, щоб досягти висот, потрібен дуже сильний наставник. А він не з тих, хто буде чекати.

– Люди, які хочуть усього й одразу – ніколи нічого не досягають у житті. Так, він міг вивчити кілька потужних заклинань. Навіть міг знайти мага, який погодився його їх навчити. Але навряд чи Треклятий ризикне закликати бога війни. Грамарх просто зітре його в порошок, – закінчив Альгін.

– А якщо цей Треклятий – інструмент у руках сильного мага? Якщо він його маріонетка? – Лікраніель сильніше прикусив магоперо, і воно лопнуло. Чорнило залило руки ельфа. – Мамочки-панамочки! – вилаявся Лік і помчав мити руки. Ойхільд зняв завісу безмовності.

– Ельфеня має рацію, – користуючись тим, що Ліка немає, знову ввернув це слово напіворк. – Недарма він майбутній детектив, макітра варить.

– Ось саме тому ти припиниш його так називати, – Кхибра лагідно взяла його під лікоть і усміхнулася.

Напіворк важко зітхнув.

– Гаразд, я постараюся.

– Виходить, – у двері увійшов Лік, витираючи рушником фіолетові від чорнила пальці, – що ці дві нитки все ж таки в руках в однієї людини. Якщо Королева потрапить до нього в руки...

– ...то бути великій біді, – пролунало в дверях.

Усі як один повернулися в бік входу – там стояв Василь й обтрушував одяг – підслуховував згори, але як? Тітка Пелагея, що, пустила Василя? Хоча, чому ні? Він під прикриттям працював у неї кухарчуком. Вважай, своя людина. Але як же полог німоти?

– Зрозуміло, – пробурчав Герман і скосив на мене очі, – тітка Палажка.

– Не сваріть її, – заступився за тітку Пелагею Василь. – Вона не хоче, щоб ви встряли в чергову пригоду. Їй вистачило історії з Геркою.

Вася пошарив рукою під столом і дістав звідти слідопита. Тепер усе стало на свої місця.

Він узяв від стіни ще один стілець і сів поруч із Ліком.

– Триклятий якраз осів у Крульському лісі. Це його люди на хлішках намагалися вбити Руту й дістати йому медальйон. Ліку, ти, можливо, маєш рацію: метою Красунчика була Рута, а не Герман. Принеси він Ілворну медальйон, одразу ж став найшановнішим бандитом.