Читати книгу - "Гра престолів"

не знаєте Старків. Лорд Едард — гордий, шановний і чесний чоловік, а його дружина ще гірша. Та ні, без сумніву, вона б знайшла для тебе монетку-другу, коли все було би позаду, і тицьнула б тобі в руку з увічливими словами й відразою на обличчі, але на більше не варто розраховувати. Старки обирають собі на службу людей мужніх, відданих і чесних, а ви з Чиґеном, якщо по щирості, низькородний набрід.

Тиріон черкнув кременем об кинджал, сподіваючись викресати іскру. Не вийшло.

Брон пирхнув.

— У тебе довгий язик, коротуне. Одного дня хтось тобі втне його та змусить з’їсти.

— Мені це всі кажуть,— знизу вгору глянув на перекупного меча Тиріон.— Я тебе образив? Перепрошую... але ж ви і справді набрід, Броне, не обманюйся. Що вам обов’язок, честь, дружба? Не напружуйся, ми обидва добре знаємо відповідь. Однак ти не дурень. Щойно ми дісталися Видолу, ти став непотрібен леді Старк... але потрібен мені, а чого точно вже не бракує Ланістерам, то це золота. Коли прийшов час ризикнути, я розраховував, що в тебе вистане клепки втямити, де для тебе вигода. На щастя, так і сталося,— він знову грюкнув кременем об крицю, і знову марно.

— Дай-но,— присів поруч Брон,— я сам зроблю.

Забравши в Тиріона кремінь і кинджал, він з першої ж спроби викресав іскру. Скручений шматочок кори задимів.

— Непогано,— похвалив Тиріон.— Може, ти й набрід, але користь з тебе безсумнівна, а з мечем у руці ти майже не поступаєшся моєму братові Джеймі. Чого ти хочеш, Броне? Золота? Землі? Жінок? Збережи мені життя, і ти все це отримаєш.

Брон легенько подмухав на вогонь, і язики полум’я стрибнули вгору.

— А якщо ти помреш?

— Що ж, тоді бодай одна людина мене оплакуватиме щиро,— посміхнувся Тиріон.— Не стане мене — не буде золота.

Багаття чудово розгорілося. Підвівшись, Брон запхав кремінь назад у торбинку й кинув Тиріонові його кинджал.

— Справедливі умови,— сказав він.— Тоді мій меч — твій... але не чекай, що я прихилятиму коліно й повторюватиму «мілорде» щоразу, як ти сядеш срати. Нікому я не буду підлипайлом.

— І другом не будеш теж,— мовив Тиріон.— Не маю сумнівів, що ти зрадиш мене так само швидко, як зрадив леді Старк, якщо це буде тобі вигідно. Та коли прийде день і ти захочеш мене продати, Броне, просто пам’ятай: я заплачу не менше, хай скільки це буде. Я люблю життя. А тепер не пошукаєш мені чого-небудь на вечерю?

— Подбай про коней,— сказав Брон, виймаючи з піхов довгий чингал, який носив при боці, й рушаючи в бік дерев.

За годину почищені коні вже були нагодовані, багаття весело горіло, а над полум’ям крутилася нога молодої кози, стріляючи бризками й шиплячи.

— Бракує тільки гарного вина, щоб запити козятинку,— мовив Тиріон.

— Вина, жінки й дюжини мечників,— озвався Брон. Він сидів, схрестивши ноги, біля багаття, нагострюючи меч наолієним бруском. Шурхіт, з яким брусок ковзав уздовж криці, діяв на диво заспокійливо.— Скоро зовсім стемніє,— зауважив перекупний меч.— Я першим стану на чати... якщо це нам, звісно, допоможе. Може, краще навіть дозволити їм убити нас уві сні.

— Та ні, думаю, вони з’являться тут набагато раніше, ніж ми поснемо.

Від запаху смаженини у Тиріона рот наповнився слиною.

Брон, який сидів навпроти, подивився на нього понад багаттям.

— У тебе є план,— прямо сказав він, шаркаючи каменем об крицю.

— Ліпше сказати, надія,— мовив Тиріон.— Хочу ризикнути.

— І поставиш на це наші життя?

— А який у нас вибір? — знизав Тиріон плечима, нахилився над вогнем і відпиляв від ноги тоненьку скибку м’яса.— А-а-ах! — щасливо зітхнув він, жуючи. По підборіддю в нього побіг лій.— Трохи жорстке, як на мене, та й прянощів бракує, але я не нарікатиму надто голосно. Якби ми досі лишалися в Гнізді, то я б зараз танцював над прірвою за миску вареної квасолі.

— А однак ти віддав тюремнику гаманець золота,— мовив Брон.

— Ланістер завжди сплачує борги.

Навіть Морд не міг повірити, коли Тиріон жбурнув йому шкіряний гаманець. Коли наглядач смикнув мотузку й побачив блиск золота, то так вибалушив очі, що ті стали схожі на варені яйця. «Срібло я лишив собі,— пояснив йому Тиріон з кривою посмішкою,— але ж тобі я обіцяв золото, і ти його отримав». Такий, як Морд, не міг сподіватися стільки заробити, навіть усе життя знущаючись із бранців. «І пам’ятай, що я тобі сказав: гаманець — це так, для примани. Якщо колись тобі набридне служити леді Арин, приїзди в Кичеру Кастерлі, і я розплачуся з тобою сповна». Морд, розсипаючи золоті дракони, упав навколішки й пообіцяв, що він так і вчинить.

Витягнувши чингал, Брон зняв смаженину з вогню. Поки він зрізав з кістки чималі кавалки підгорілого м’яса, Тиріон вишкріб м’якуш з двох скоринок хліба, щоб зробити хлібні миски.

— Якщо ми таки дістанемося ріки, що ти зробиш? — запитав перекупний меч, ріжучи смаженину.

— Для початку замовлю собі повію, перину й карафу вина,— простягнув Тиріон свою миску, і Брон наповнив її м’ясом.— А тоді, думаю, поїду в Кичеру Кастерлі або на Королівський Причал. У мене є питання, які стосуються одного кинджала й потребують відповідей.

Прожувавши, перекупний меч ковтнув.

— То ти не брехав? Це не твій клинок?

— А я, по-твоєму, схожий на брехуна? — легенько всміхнувся Тиріон.

Поки вони понаїдалися, на небо вже висипали зорі, а понад горами сходив місячний серпик. Розстеливши свою шкуру тінь-кота й поклавши під голову сідло, Тиріон випростався на землі.

— Щось наші друзі не квапляться.

— На їхньому місці я би побоявся пастки,— мовив Брон.— Для чого ще нам так відкрито поводитися, якщо не для того, аби їх заманити?

Тиріон хихикнув.

— Тоді нам слід заспівати — і вони з жахом кинуться врозтіч.

Він почав насвистувати.

— Ти божевільний, карлику,— зронив Брон, вичищаючи чингалом бруд з-під нігтів.

— Ти хіба не любиш музики, Броне?

— Якщо тобі потрібна музика, слід було попросити співця заступитися за тебе.

— Ото було б кумедно,— вишкірився Тиріон.— Просто навіч бачу, як він відбивається від сера Вардиса своєю лірою.

Він знову засвистів.

— Знаєш цю пісеньку? — за деякий час запитав він.

— Та чув кілька разів, у заїздах і борделях.

— Це мирська. «Пори мого кохання». Мила й журлива, якщо розумієш слова.