Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"

злочинів — це одне з найважливіших завдань органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і судової гілки влади.

Таким чином, криміналістична профілактика була, є і завжди буде центральною ланкою в діяльності органів державної влади (законодавчої, виконавчої і судової), правоохоронних органів і правозахисних організацій.

11.4. Методичне, наукове і практичне забезпечення криміналістичної профілактики: концепції, принципи, засоби реалізації

У сфері протидії злочинності та правопорушенням суспільство завжди використовувало та використовує всі наявні в нього знання, навички, уміння, методи, засоби, прийоми і рекомендації, щоб попередити та не допустити порушення кримінального чи адміністративного закону, запобігти, утримати своїх членів від вчинення протиправних дій і вчинків.

Основним напрямом у діяльності всіх держав, на всіх етапах їх історичного розвитку в сфері протидії злочинності була, є і буде профілактика.

Сьогодні питання профілактики злочинів посідають центральне місце в діяльності органів державної влади й управління, правоохоронних органів і спецслужб, правозахисних установ та громадських організацій. У ст. 1 Кримінального кодексу України чітко визначено, що запобігання злочинам є основою кримінальної політики в державі, а в ст. 2 Закону України “Про міліцію”, яка визначає основні завдання міліції, серед восьми пріоритетних завдань за своєю важливістю друге місце посідає попередження та припинення злочинів.

Успішну профілактичну діяльність неможливо уявити без використання в ній чітко продуманої системи криміналістичних засобів, методів і прийомів профілактичного характеру, які в сукупності становлять криміналістичну профілактичну діяльність (слідчу, експертну, судову, прокурорську).

Ця діяльність як частина загальної юридичної профілактики пов’язана з виявленням причин та умов, що сприяють злочинам, об’єктів криміналістичного профілактичного впливу, із застосуванням спеціальних профілактичних заходів, які утруднюють вчинення нових злочинів, а також з припиненням або запобіганням злочинній діяльності як конкретних осіб, так і злочинних угруповань.

Особливого значення набуває формування у майбутніх спеціалістів знань, навичок і вмінь в організації та здійсненні ними профілактичних заходів за місцем їх майбутньої роботи (дізнання, слідство тощо.).

Злочинність є складним явищем, але поки що це явище об’єктивно існує, тому попередження, запобігання та його локалізація є об’єктивною науково обґрунтованою необхідністю побудови правової держави.

Дієва реалізація на практиці ідей, новел і норм чинного законодавства можлива тільки тоді, коли в усіх навчальних закладах України і насамперед в юридичних установах, особливо спеціалізованих, в яких готують дізнавачів, слідчих, експертів-криміналістів, прокурорів, адвокатів, суддів, правоохоронців, правозахисників, викладатимуть навчальні дисципліни та спеціальні курси в сфері запобігання, протидії та профілактики злочинів, правопорушень, проступків.

Аналіз навчальних програм і тематичних планів правових дисциплін юридичних вищих навчальних закладів України, а також моніторинг бібліографічних джерел у галузі правознавства засвідчує, що в Україні цим проблемам приділяється недостатньо уваги. Лише в окремих навчальних закладах їх намагаються розв’язати, а в більшості з них ці проблеми взагалі ігноруються. Аналогічна ситуація склалася в науці і особливо на практиці.

Для впровадження ідей криміналістичної профілактики в освіту, науку і практику необхідно забезпечити реалізацію зазначених нижче пропозицій, положень, пріоритетів.

1. Розробити і запровадити в усіх юридичних навчальних закладах спеціальні курси “Криміналістична профілактика злочинів”, “Криміналістична профілактика” тощо.

Для цього автори розробили орієнтовний тематичний план навчальної дисципліни спецкурсу “Криміналістична профілактика” (табл. 3).

Таблиця 3

Тематичний план навчальної дисципліни “Криміналістична профілактика”

2. Здійснення наукових досліджень у галузі криміналістичної профілактики.

Слід зазначити, що в Україні в цій галузі здійснюється певна наукова робота. Дослідженню загальних проблем криміналістичної профілактики присвятили свої праці Ю. Аленін (Одеса, 1966), О. Андрєєва (Харків, 1999), М. Бажанов (Харків, 1968), О. Борідько (Харків, 2005), М. Биргеу (Харків, 2004), В. Голіна (Харків, 1986— 1999), В. Дробот (Луганськ, 1999, 2000), В. Зеленецький (Харків, 1969), О. Куриленко (Київ, 2001), Ф. Лопушанський (Київ, 1980), О. Моїсеєв (Харків, 2003); проблем профілактики економічних злочинів — І. Безулкова (Херсон, 2002), В. Білоус (Київ, 2001), М. Бучко (Луганськ, 1999), С. Веліканов (Харків, 2006), А. Волобуєв (Харків, 2001-2006), В. Журавель (Харків, 2006), Л. Давиденко (Харків, 1983), О. Кальман (Харків, 2003), С. Кисельова (Харків, 2006), В. Коваленко (Київ, 2004), В. Колмаков (Харків, 1968), В. Корж (Харків, 2002), В. Попович (Київ, 2001), Г. Матусовський (Харків, 2001), І. Осика (Харків, 2006), Р. Степанюк (Харків, 2006), В. Шепітько (Харків, 1997), В. Шевчук (Харків, 2006) та ін.

Аналіз і моніторинг наукових джерел свідчить, що чимало проблем криміналістичної профілактики ще залишилися поза увагою вчених. В Україні підготовлено і видано лише кілька фундаментальних праць, які присвячені висвітленню проблем криміналістичної профілактики. Зокрема це цікаве дослідження В. Зеленецького “Попередження злочинів слідчим”, ґрунтовна праця Ф. Лопушанського “Слідча профілактика злочинів. Досвід, проблеми, рішення” і фундаментальна новітня праця — науково-практичний посібник “Криміналістична профілактика економічних злочинів”, підготовлений колективом авторів (С. Веліканов, А. Волобуєв, В. Журавель та ін.).

Викладене вище дає змогу зробити висновок про те, що у цій сфері є велике поле для науковців, є достатньо цікавих проблем, які потребують творчих розробок і наукових пошуків. З огляду на це на основі освітніх і наукових узагальнень доцільно розробити, законодавчо забезпечити та дидактично реалізувати на практиці (слідчій, експертній, судовій) концепцію і програму криміналістичної профілактики правопорушень і злочинів.

11.5. Основні форми участі громадськості в розкритті та розслідуванні злочинів

Форми участі громадськості в розкритті та розслідуванні злочинів поділяються на дві групи:

• не пов’язані з провадженням слідчих дій;

• пов’язані з підготовкою та провадженням слідчих дій.

Форми участі громадськості, не пов’язані з провадженням слідчих дій:

• з власної ініціативи громадянин може припиняти злочинні дії, повідомляти в правоохоронні органи про вчинені злочини;

• створення громадських формувань — добровільних народних дружин (ДНД), громадських помічників слідчого, державної автоінспекції (ДАІ), оперативних загонів з кримінального розшуку, відділів охорони економіки від злочинних посягань (державної служби боротьби з економічними злочинами).

Форми використання громадськості, пов’язані з підготовкою та провадженням слідчих дій, оперативних заходів:

• участь у відтворенні або реконструкції обстановки для ефективного провадження окремих слідчих дій;

• допомога у виявленні джерел інформації стосовно розслідуваних дій;

• охорона слідчих дій, які проводяться (наприклад, огляд);

• виконання окремих технічних прийомів, необхідних для проведення слідчої дії, пошукових дій для виявлення та вилучення речових джерел;

• здійснення окремих організаційних заходів, профілактики.

Зрозуміло, що використання громадськості має відповідати вищенаведеним принципам.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Алиев И. А. Проблемы судебно-экспертной профилактики: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. — К., 1990.

2. Борідько О. А. Криміналістична профілактика як структурний елемент методики розслідування злочинів: Автореф. дис. канд... юрид. наук. — X., 2005. — 20 с.

3. Вандышев В. Криминалистическая профилактика