Читати книгу - "Сонячний Птах"

течією, щоб вони розвідали ситуацію? – запитав Маґон.

– Ні, – відкинув його пропозицію Гай. – Незабаром ми про все довідаємося, і я поки що не хочу привертати увагу до галер. – Гай підійшов до парапету, на якому була розкладена їжа. Налив у чашу гарячого вина, підсолодженого медом, і підняв її, вітаючи товариство. – Нехай леза ваших мечів не затупляться!

Гай заспівав привітання Ваалу, коли сонце випливло з-поза червоного й задимленого обрію, а потім, стоячи з непокритою головою, привернув увагу богів до того факту, що сьогодні він має намір битися. У сильних, але шанобливих термінах він указав на те, що хоч люди, якими він командує, й належать до найкращих у світі воїнів, проте численна перевага їхніх супротивників дуже висока, й він потребуватиме допомоги, щоб завершити сьогоднішній день успішно. Він сподівається, що боги підтримають його. Він зробив знак сонця, а потім рвучко обернувся до свого штабу.

– Гаразд, ви дуже добре знаєте свої місця та обов’язки.

Коли вони розійшлися, Гай відвів Бекмора вбік.

– Ти маєш чоловіка, який доглянув би жрицю?

Бекмор показав на старого сивого піхотинця, що стояв трохи осторонь, і чоловік підійшов.

– Ти знаєш свої обов’язки? – запитав Гай, і солдат кивнув головою.

– Я залишатимуся біля жриці протягом цілого дня.

– Головне, не дозволяй їй, щоб вона зникла з-перед твоїх очей, – застеріг його Гай.

– Якщо ворог здобуде перемогу й виникне небезпека, що вона може потрапити їм до рук, тоді я…

– Гаразд, – різко урвав його Гай. – Якщо виникне така необхідність, твій удар має бути швидким і точним.

Гай не наважився подивитися на Таніт; він швидко відвернувся й пішов туди, де на нього чекав маленький човен, щоб привезти його на більшу з двох галер.

Гай стояв на палубі галери й чекав. Сонце вже піднялося досить високо, й туман розвіявся. Галера трималася на носовому якорі й дивилася на потік. Веслувальники сиділи на своїх лавах, щити й зброя лежали біля їхніх ніг, весла були наготовлені.

Армія рабів здійснювала переправу. Двадцять мотузок були натягнені від південного берега до острова на середині річки, а тепер вони вже почали переносити їх на північний берег.

Брід був переповнений великою й ворухливою масою людей. Тримаючись за сплетені з кори мотузки, вони наполегливо перебиралися вбрід до острова. Видно було лише їхні голови, довгі лінії чорних крапок, навколо яких завихрювалася й пінилася вода. Уже п’ятнадцять або й двадцять тисяч рабів були у воді, й ця кількість неухильно зростала – то орда на південному березі підступала до берега й хапалася за мотузки.

Усе відбувалося саме так, як і припускав Гай. Кількість ворогів на південному березі незабаром зменшиться й стане не завеликою для нетерплячих воїнів Бекмора. Гай усміхнувся, коли уявив, як дратується Бекмор через цю затримку. Він має ще зачекати, вирішив Гай, дивлячись, як перші раби виринають із зеленої води і вдячно вилазять на острів, а їхня чорна шкіра блищить у ранковому сонячному світлі.

«Їхня радість передчасна», – подумав Гай. Їм треба подолати ще північну протоку річки, яка відокремлює їх від безпеки. Вони посунули з острова, тоді як позад них чорні, сплетені з кори мотузки натягувалися від великої ваги людських тіл, а острів уже кишів голою чорною плоттю. То було страхітливе видовище – така безліч людей, що намагаються перейти через річку, й густий натовп чорних чоловіків, які досі стояли на південному березі.

Якщо це Тимон, то в нього вистачить тямки, аби затримати найкращих людей в ар’єргарді. Гай подивився на чоловіків, які чекали своєї черги біля натягнутих мотузок, і вони здалися йому стійкішими й краще озброєними, ніж ті, які переходили через річку в авангарді. Він мусить дочекатися, коли їхня кількість зменшиться ще, перш ніж ризикне направити проти них невеличкий підрозділ Бекмора.

Гай перевів свою увагу назад, на брід, і побачив, що від острова лінії голів повільно рухаються через річку до далекого берега. Він побачив, що тепер йому доведеться ухвалити нелегке рішення. Якщо він затримає атаку набагато довше, тоді багато втікачів досягнуть до густих лісів півночі й назавжди опиняться поза досяжністю його армії. Проте якщо він ударить раніше, аніж вони встигнуть утекти, то примусить Бекмора воювати із силою, що значно переважає його в кількості. Вибір делікатний, і Гай ретельно обміркував його. Він остаточно ухвалив своє рішення, коли раптом подумав про той день у майбутньому, коли відрапортує своєму царю:

– Жоден із них не втік, величносте.

І він зміг майже почути відповідь:

– Я не мав у цьому найменшого сумніву, мій Сонячний Пташе.

Гай обернувся до капітана галери, який стояв поруч із ним.

– Підіймай штандарт! – спокійно наказав він, і наказ негайно криком передали на передню палубу.

Золотий бойовий штандарт ковзнув на вершину щогли.

Коли хрипкий бойовий крик долинув із гребної палуби галери, Гай побачив, як сигнал до битви повторили й на другій галері, що стояла на якорі по правому борту першої.

На носі моряк змахнув бойовою сокирою, перерубавши якірну линву, й галери розкинули свої широкі крила весел. Вони занурилися, а потім випірнули й злетіли над водою, мокрі, виблискуючи золотом і сріблом у сонячному світлі. Під ногами Гая корабель метнувся вперед проти течії так швидко, що він захитався і йому довелося докласти чималих зусиль, щоб відновити рівновагу. Галери помчали вперед, змахуючи своїми великими крильми, прямуючи до тієї точки на річці, з якої вони зможуть розійтися по таких курсах, щоб одна могла увійти в одну протоку, а друга в іншу.

– Прямуйте до центру їхньої лінії, – наказав Гай капітанові галери, й наказ прокричали стерновому.

Вони помчали вниз до перевантажених і натягнених мотузок, схожих на розірвані намиста з чорних перлин завдяки головам людей, які намагалися вибратися з води. Гучніше за шум води й скрипіння та плюскіт весел Гай тепер чув нажахані крики людей, які дивилися вгору на смертоносні судна, що нависали над ними.

Він підійшов до фальшборту й подивився вниз. Подивився на їхні обличчя, обернені до нього, і їхні очі здалися йому білими на чорних обличчях. Він придушив у собі будь-які спроби жалю до них, бо це не люди. Це вороги.

Лучники на носах галер обсипали їх стрілами. Гай побачив, як одна зі стріл влучила одному з них прямо в обличчя, він стояв і дивився, як той чоловік викинув руки вгору і його понесло за течією.

Галера врізалася у важко обтяжені мотузки, злегка пригальмувавши й нахилившись, коли їхня вага перепинила натиск, потім вони порвалися й розлетілися на обидва боки, й