Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

РОЗДІЛ 21.1. Справи життєві

 

/З відеоблогу Коте Ріни/

Привіт усім! Мені терміново потрібні ксеноіхтіологи, а також я шукаю тих, кого коли-небудь проковтували акуліньки.

Ха-ха, жартівники ж ви мої! Адресу цвинтаря, ти, розумнику з немитою головою, бабці своїй відправ, щоб вона тобі мозок на місце вбила, а то вискочив із роз’єму, з головою не конектиться!

Люди, я цілком серйозна. Якщо ви бували всередині акуліньки, відгукніться, мені життєво необхідно поставити вам кілька запитань.

Ні, я не в шлунку цього монстра! Що за дикі припущення? У акуліньок шлунковий сік – чиста кислота, людині без скафандра там не вижити.

Я в неї в роті. За щокою, якщо можна так сказати. Язиком вона мене дістати не може, а викашлюватись я сама не хочу, тому що ця тварюка відразу втягне мене назад і не факт, що я знову зумію вгвинтитися в безпечний куток.

Питання до колег по нещастю та вчених у мене просте. Що робити?! Я без проблем можу вибратися з акуліньки, але не встигну далеко втекти за ті тридцять секунд, що вона переводить подих після кашлю.

Ау, є хто кмітливий?

Прикро.

Ось не треба цього зневажливого «Сама винна». Минулого разу всі бачили, що я не від нудьги бігала заводом. Чи, на вашу думку, ті озвірілі чоловіки з плазмовими гвинтівками ганялися за мною, щоб запропонувати чашечку кави?

Ну і що з того, що ви чули в новинах, нібито їх звільнили й розпочали службове розслідування? Звільнили їх зараз, а не коли вони влаштували самосуд. Звичайно, я могла б залишитись, і тоді справа стала б кримінальною, але є один маленький нюанс: я не хочу вмирати на зло комусь.

Що?

Так, мене теж відвідувала така думка. Завод величезний, я на ньому не орієнтувалась, і все ж таки вийшла до системи скидання води. Або я неймовірно везуча, або йшла, куди мене направляли. Не здивуюсь, якщо й міграція акуліньок вписувалась у схему.

Це ж елементарно: загнати чи штовхнути у воду, а потім списати все на нещасний випадок. І ні доказів, ні трупа, ні почуття провини… Ідеальний злочин.

Я стрибнула сама, бо, на мій абсолютно непрофесійний погляд, вижити в морі набагато реальніше, ніж вилікуватися від пропаленої наскрізь тридцятисантиметрової дірки в грудях. Все пройшло б гладесенько, кіберорганізм на кшталт мене здатний витримати значні навантаження, а плавати я відносно вмію.

На віртуальному тренажері навчалася, де ж іще?

Ні, тріщини в моїх кістках не зникли чарівним чином, але ви здивуєтеся, як під прицілом гвинтівки хочеться жити.

Гаразд, поки перерва. Бачу, шукати іхтіологів треба в іншому місці.

О, чоловіче без аватарки, ви їхтіолог? І чого чекаєте? Поки мене проковтнуть?

Що ж бачу?

Язик. Дуже шорсткий, із зазублинами на краях, покритий м’якими наростами неправильної форми.

Зубна пластина. Вищерблена. Неприродно біла. У деяких місцях тріснута, зі щілин стирчать уривки синтетичних волокон.

Навколо мене якась «щітка», у ній щось ворушиться, але лізти туди руками заради експерименту я не буду.

Сама акулінька на дотик нагадує гуму, по якій пройшлися теркою. Під ногами слизько, хоча в’язка слина постійно змивається морською водою.

Навіщо це? Ах, щоб встановити моє місцезнаходження… А нічого, що я вже сказала, що перебуваю за «щокою»? Між зубною пластиною та товстою, схожою на стіну «щокою»!

А, ви приєдналися до нас пізніше… Вибачте.

То що мені робити?

Ага…

Ви впевнені, що ви – ксеноіхтіолог? Спеціалізуєтеся на водному світі Віанди? Це все пояснює.

Розумієте, галанет у мене є. Я в курсі, що у єдиного ока акуліньки огляд всього сто двадцять градусів. Я знаю, що вона реагує на рух і ніколи не нападе на здобич, яка ховається позаду. Я сиджу в ній понад пів години і вже продумала варіант пірнути, пропустити акуліньку над собою і помахати їй услід.

Але є три проблеми. Перша: акуліньки ходять косяками. За моєю рибиною йдуть щонайменше десять таких самих, їх усіх я під водою не пересиджу. Друга: я гадки не маю, чи є поруч суша. У мене склалося враження, що ми бовтаємось посеред океану. Третя: на віртуальному симуляторі басейну я поки що не дійшла до пірнання, та й плаваю, як показала практика, погано.

Буду вдячна за інші ідеї.

Ви це серйозно, чоловіче з короною на аватарці? Спасибі, але я не готова віддати життя заради науки і в режимі реального часу повідати світові про відчуття людини, яку перетравлюють живцем. І вам он підказують, що в кислотному середовищі шлунка акуліньки планшет здохне ще швидше, ніж я. І галанет там, кажуть, не ловить.

Увімкнути геолокацію? Дякую за слушну пропозицію. Тож я не помилилася. Ми з моєю рибкою рухаємося у відкрите море, де немає…

Стоп! Там щось є!

Далеко-далеко, праворуч по курсу… На жаль, надто далеко. Розминемося.

Не поясните, що за картинки в коментарях? Я бачу, що це карта течій, але не вловлюю, як вона допоможе. Можу помилятись, та акуліньки – як льодоходи водного світу Імодалісу, їм течія не завада.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍