Читати книгу - "Спалах, Ендрю Вебстер"

Раптом Соня повернула голову до нього й усміхнулася.

– Дивись, Анжеліко, хто до нас іде, – сказала вона лагідним голосом. – Це ж твій батько.

Анжеліка підняла погляд, її очі засяяли радістю.

– Тату, тату! Йди сюди! Подивись, скільки ми назбирали вишень! Мама каже, зробимо вареники, а ще компот!

Вони обидві усміхалися, дивлячись просто на нього.

Зробивши ще кілька нерішучих кроків, Святослав затримав подих, не вірячи власним вухам. Його серце шалено гупало в грудях, а в голові вирувала єдина думка: чи справді це відбувається?

Він кинувся до Соні, розпачливо, майже боязко обійняв її – і в ту ж мить його світ застиг.

Вона була справжньою.

Тепло її тіла, м'якість шкіри, легкий аромат волосся, відчутний навіть у літньому бризі – усе це не могло бути ілюзією. Її руки відповіли йому, ніжно обвиваючи його спину. Її подих торкнувся його шиї, і це було так реально, що він заплющив очі, боячись, що це все зникне, розчиниться, залишивши по собі лише гірку пустку.

Але Соня не зникала.

– Татку, зніми мене, я хочу до вас! – весело озвалася Анжеліка.

Не відпускаючи Соню, Святослав підійшов до дерева і вільною рукою підхопив доньку, міцно притискаючи її до себе. Анжеліка одразу обійняла його за шию.

Над ними сяяло яскраве сонце, теплі промені лагідно торкалися шкіри. Море шуміло, накочуючи хвилі на берег, а вітер грався у волоссі.

– Бери кошик із вишнями, ходімо в дім, – м’яко сказала Соня.

– Так, звісно, – відповів Святослав, усміхаючись.

Він був щасливий.

Пройшовши поміж дерев, Святослав помітив, як вишні, немов коштовні камені, іскрилися під сонячним промінням, а смарагдове листя ніжно коливалося від легкого вітру.

Анжеліка міцно трималася за його сорочку, притискаючись до нього, а Соня йшла поруч, допомагаючи нести важкий кошик.

Дійшовши до будинку, вони всі троє ступили на ганок і увійшли всередину. Зачиняючи за собою двері.

***

Студія телеканалу «Прямий», вечірній випуск новин.

Ведучий №1:

– Ось тобі й маєш. Не встигли ми оговтатися від трагедії з «Потягом на той світ», що забрав життя майже трьох десятків людей трохи більше ніж пів року тому, як тепер – нова біда. Вибух у житловому будинку. І знову загиблі, знову постраждалі...

Ведучий №2:

– Попередні дані вказують на вибух газу, хоча, можливо, причина зовсім інша. Та як би там не було – це вже не поверне людям життя. Майно, звісно, цінне, але хіба воно важливіше за людські життя? От якби хтось міг передбачати подібні катастрофи – хоча б для того, щоб вчасно попередити людей і врятувати їх.

Ведучий №1:

– Влучно сказано. Але, на жаль, у наш час ні Нострадамусів, ні Месінгів немає. А було б непогано, ой як непогано... Хоча, звісно, це лише жарти…

Кінець