Читати книгу - "Olya_#1"

Ти сам обираєш…

яким тобі бути.

ASHTAR-ANABAR G100 — новий вдосконалений фізіологічний компонент базового інтерфейсу від корпорації General Biology та концерну Al Anabar. Інтегрований до основних комерційних продуктів Skytek.

Лише два слова:

ASHTAR-ANABAR (с)

Кайл уже було хотів відвернутись від вікна-дисплею, як тут потік нудотної реклами зник і на всю протяжність екрану замерехтів концентричний напис:

ПЛЯЖІ ІЄРИХОНУ

Обмеження максимальної швидкості вагонетки…

Зупинка НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА

— О-ох…

Тільки й видихнув десантник, адже очікував побачити тут що завгодно, але не РЕАЛЬНІ пляжі… Вагонетка пригальмувала не настільки, щоб можна було все детально розгледіти, проте чудово було видно білосніжну піщану смугу без кінця й краю — по ній копошилась сила-силенна людей. Синьо-зелені хвилі наповзали на ту смугу і ліниво відкочувались назад, темніли, розгладжувались у суцільну неозору площину, і та врешті зливалася з обрієм, губилась у димному сизому мареві. Полуденне сонце нещадно розпікало весь той безкрай, і в бездонному небі не виднілось ні хмарини… І лиш велетенські рекламні спалахи в голубіні нагадували про штучність того видива та ілюзорність отого безкраю. Над усією протяжністю пляжів у бездонному синьому небі то там то сям займались і палахкотіли різнокольорові написи та логотипи — кумедний салатовий павучок Skytek плів по небесній сфері своє химерне плетиво і розчинявся в ній, а ось уже звідусіль налітали фіолетові бабки Paradise Inside, рясним дощем сипались із небес синьо-червоні ромбики General Biology, червоне кружальце з чорними ієрогліфами Okinawa Inc. застувало собою полуденне сонце, а стилізована арабська в’язь Al Anabar тремтіла у димному сизому мареві понад штучним обрієм…

— Це громадські пляжі, — неуважно пояснив Янсон, — для обслуги…

І знов повернувся до Олі, зосереджено морщачись.

Вагонетка знов ковзнула в сяючий тунель, і дисплей замигтів «актуальними пропозиціями», проте Кайл більше од нього не одвертався. І був нагороджений. Через кілька хвиль реклама знов змінилась концентричним написом:

ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО СЕКТОРУ GENERAL BIOLOGY!

29 СЕКЦІЯ ОГЛЯДОВОЇ ПАЛУБИ (КОРМОВИЙ РІВЕНЬ)

Обмеження максимальної швидкості вагонетки…

Зупинка НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА

І вагонетка тут же випурхнула в космічну чорноту. Міріади різнобарвних зір та туманностей сяяли в тій чорноті так яскраво і здавались такими близькими, що Кайл замилувався і не одразу помітив між них більш тьмяні вогники… Граві-гондоли — маленькі, чималі та просто таки гігантські плавали в повітрі, немовби між самих зір. Та що гондоли — цілі велетенські будівлі витали в чорноті та застували зоряні розсипи. Ресторани, якісь менші забігайлівки, торгові комплекси, стадіони та атракціони… Осьде одна зоря немовби одділялася від більшої і пливла собі кудись, пливла… А вглядівшись, Кайл бачив, що то не зоря ніяка, а, скажімо, літаючий комплекс SMatch із сяючими бульками куполів. А осьде од якогось червоного гіганта відколовся шматочок — і став червоним кружальцем із чорними мазками ієрогліфів. А осьде якась туманність немовби вибухнула самоцвітами гондол… А ось…

Вагонетка знов шугнула в тунель, і Янсон понуро зітхнув:

— Під’їжджаємо…

Він раптом повернувся до Кайла і дещо невпевнено мовив:

— Лейтенанте Доусон…

Виявляється він не те щоб зовсім не звернув на Кайла уваги — навіть запам’ятав його ім’я…

— …Боюсь, що я зможу провести в сектор лише міс Рушді. Я все розумію, але не на все можу вплинути — мої можливості тут вельми обмежені. Було б добре, якби ви почекали ззовні, на станції — я не думаю, що це все займе надто багато…

— Почекайте, — перебила його Оля, дещо втомлено всміхнувшись до десантника. — Мені вкрай необхідно оглянути даного пацієнта… раптом що — то я буду на зв’язку.

Кайл стримано кивнув, і вагонетка раптом поринула в якусь незвичну тремтливу напівтьму, спинилась, розліпилась… Вони втрьох опинились на вельми незвичайній станції. Та скоріше нагадувала справдешню природню печеру. Перед вагонеткою тулилась вузенька, запилена та потріскана платформа — із чогось схожого на білий мармур. Вогкі шматки глини та вологого ґрунту обліпили її по краях, а з тріщин у мармурі то там то сям лізли якісь чахлі хворобливі паростки. Такі самі потріскані та вищерблені мармурові сходи спускались униз, в оту тремтливу напівтьму… Стіни ж та стеля цього дивного приміщення були нерівною кам’янистою породою, що громадилась навкруг, утворюючи щось на кшталт нори — по біластих кам’яних брилах плівся мох, стікали цівочки вологи, подекуди навіть стирчало щось на кшталт сталактитів. Повітря було затхле, вогке, віддавало цвіллю. І скрізь стояла невимовна, нереальна тиша — лише чутно було, як волога скапує зі стін та стелі.

Кап-кап!..

Кап… Кап…

І відлуння отих скапувань аж гуло по станції-печері…

Кап-кап…

Бух-бух!..

Кап-кап…

Кайл лише скептично прицмокнув і лишився на потрісканій платформі, а Оля з Янсоном спустились