Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

ідеології міст відігравали релігійні фіаси, які утверджували культи Бога Всевишнього, та іудеї зі своєю релігією і синагогальною організацією. Хоч в офіційному пантеоні ще залишалися грецькі божества, але й вони почали витіснятись під натиском християнських впливів.

У найпізніших боспорських написах першої чверті IV ст. трапляються ще присвяти Богу Всевишньому [КБН, 64], але зовсім немає згадок про грецьких божеств. Певно, в другій половині III ст. Їх поступово витісняють інші божества, хоч не можна виключати, що в середовищі окремих грецьких сімейств ще довго панівними були традиційні обряди та вірування. Зокрема, поховальний культ і в найпізніші часи зберігав еллінські елементи, хоч все більше з'являлося поховань із сарматським обрядом[1242]. Поховальний обряд яскраво підтверджує факт поширення віри в потойбічне життя, магію, вогонь як очисну силу.

Загалом прагнення до монотеїзму простежується в IV ст. Оскільки Боспор мав тісніші зв'язки з Малою Азією, звідки поширювалися різні релігійні течії, в тому числі християнство, його населення виявилось більш сприйнятливим до нової віри. Звичайно, сприяло цьому процесові і сильне етносоціальне розшарування. Цілком можливо, що значні сили прихильників монотеїстичного культу Бога Всевишнього стали провідниками раннього християнства. В усякому разі лише на Боспорі зафіксовані найраніші в Північному Причорномор'ї пам’ятки з християнською символікою: розпис склепу в Кітеї і перстень з сердоліком (кінець III ст.). До 304 р. відносять надгробок з датованою епітафією одного з перших пантикапейських християн — Євтропія [КБН, Add. 3]. В середній частині плити висічено великий хрест, а трохи збоку біля напису — мініатюрний. У IV ст. тут з'являються й інші надгробні написи та амулети[1243]. В Пантикапеї, Кітеї, Ілураті відкрито християнські некрополі, характерною ознакою яких стає покладення покійника головою на захід та встановлення надгробків з хрестами.

325 р. боспорський єпископ Кадм поставив свій підпис під документами І Вселенського собору в Нікеї, що, безсумнівно, вказує на організацію тут єпархії. Якийсь єпарх Ісгудія згадується в почесному написі за царя Дуптуна [КБН, 67]. Однак характер його обов'язків залишається нез'ясованим. Між візантійськими і боспорськими царями були встановлені певні відносини. Так, 362 р. імператор Юліан, один з ревних захисників християнства, приймав у Константинополі послів з Боспору [Amm. Marcel., XXII, 7, 10], які, певно, вже були християнами. Дослідники припускають, що перші адепти Христа на Боспорі використовували поховальний комплекс Царського кургану як молільню. На його стінах виявлено безліч хрестів. Проте тільки в V—VI ст. християнство стає тут панівним і охоплює різні соціальні групи населення.

Дещо інакше проходив процес християнізації населення в Херсонесі[1244]. Дослідники релігійних вірувань херсонеситів цього часу віддають перевагу наявності перехідного періоду від політеїзму до християнського монотеїзму на підставі поховань зі змішаною символікою. Згідно з епіграфічними даними, тут простежується гоніння на християн в пізньоантичний період. Щодо дати запровадження офіційного християнства в Херсонесі, а тим паче поширення його серед широких мас населення, висловлені різні версії. За однією з них проникнення християнства почалось ще в І—II ст.; за другою — право на легальне існування разом з еллінською релігією херсонеська християнська громада отримала у другій чверті IV ст., а організаційне оформлення єпархії відбулось ще пізніше, процес навернення в нову віру розтягнувся на кілька століть; за третьою — наприкінці IV — на початку V ст. у місті, згідно з археологічними джерелами, вже існувала християнська громада, яка кількісно була невеликою. Тільки на межі V—VI ст. у Херсонесі з'являється християнський некрополь.

До нашого часу залишаються дуже мало дослідженими агіографічні пам'ятки з питань християнства в Херсонесі, а саме «Жития святых епископов херсонских», які, ймовірно, були написані якимось візантійцем близько середини VII або IX ст. і, звичайно, не можуть у всій повноті відтворити історико-релігійні реалії в цьому місті у період становлення монотеїзму[1245]. Однак свідчення про херсонеського єпископа Еферія, його безперечна присутність на II Вселенському соборі (381 р.) все-таки вказують, що в останній чверті IV ст. в Херсонесі вже було створено єпархію, а разом з нею існувала значна кількість християн. Найвірогідніша інформація про Еферія збереглася в грецьких і слов'янських рукописах[1246]. В одному, з них розповідається, що Еферія було вибрано єпископом в Херсонес у Єрусалимі (за іншими даними — в Константинополі). Але через вітри в Чорному морі він не досяг свого міста, захворів і помер. Його поховали на Кінбурнському п-ві, який довго носив його ім'я. Отже, в IV ст. він так і не управляв херсонеською єпархією. Щодо багатьох інших посланців сюди для утвердження нової релігії найдійних джерел дуже мало. Можна впевнено говорити лише про те, що «Жития...» відбивають якоюсь мірою реалії проникнення християнства в Херсонес у першій половині IV ст., головним чином у середовище знаті, про значні соціально-релігійні конфлікти, які супроводжувались навіть вбивствами, вигнаннями, конфіскацією майна християн з вищих верств населення тощо. Це тим більш вірогідно, що на початку IV ст. християнство було офіційно визнано і в Римській імперії, з якою Херсонес підтримував тісні стосунки і де жили проримськи налаштовані громадяни.

Проте найбільшою мірою християнізації Північного Причорномор'я сприяла політика Візантії, починаючи з часу правління Константина. Вже при ньому Константинополь намагався закріпити своє панування на Понті і з цією метою насаджував церковну організацію цієї релігії, підтримуючи місіонерську діяльність своїх послів. Насильницька християнізація особливо простежується в Херсонесі, який порівняно з боспорськими містами залишався найбільш проеллінським містом в Криму й у пізньоантичний період, що не могло не призвести до драматичних подій.

Хоч у своїй основі християнство було не тільки синкретичним релігійним вченням, а й синтетичною філософсько-релігійною системою, важливий компонент якої складали античні філософські вчення, проводирі монотеїзму запекло боролися з усіма виявами античної культури, особливо політеїстичних культів. З укріпленням християнства в Херсонесі, з перетворенням його на значний культурно-християнський центр завдяки значному впливу Візантії тут почали зникати полісні традиції як у духовному житті, так і в інших сферах культури та побуту херсонеситів. Церква не могла не сприяти організації соціально-політичних і культурних відносин, властивих середньовіччю. Цілком можливо, що херсонеські й боспорські греки, як і багато інших язичників, що охрестилися, продовжували водночас шанувати свої давні божества, відзначати календарні свята, пов'язані з сівбою і збором врожаю, дотримувалися деяких звичаїв у поховальному обряді, приділяючи увагу й іншим віруванням — магії, знахарству, чаклунству, що збереглися до наших днів.

Умовні скорочення

АГСП — Античные государства Северного Причерноморья

АПВЗ — Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья

АП — Археологічні пам'ятки

АСГЭ — Археологический сборник Государственного Эрмитажа

БС — Боспорский сборник

ВВ — Византийский временник