Читати книгу - "Василь Стус: життя як творчість"

цвіло…», «Так, є народ…»

326

Віктор Іванисенко вів в Одесі семінар молодих українських поетів. Див.: Віктор Іванисенко. Спогад про Прип'ять // Не відлюбив свою тривогу ранню. — С. 67.

327

Молодий скульптор із Києва Володимр Сорока зліпив ув Одесі погруддя Василя Стуса. Василь Захарченко згадує про це так: «[Сорока] все придивлявся до Стуса, а потім, уже перед кінцем семінару, назнав на березі моря пластичну глину, приніс кілька відер на дачу Ковалевського, замкнувся з Василем на пів-дня й за один сеанс виліпив його погруддя». Див.: Не відлюбив свою тривогу ранню. — С. 31—32.

328

Щоденник» Василя Стуса. — Зберігається: ІЛ, НАНУ, Фонд 170, од. збер. 1200, арк. 14.

329

Василь Захарченко. Він переміг // Не відлюбив свою тривогу ранню. — С. 29.

330

Ігор Нижник. Як ми «провчили» Василя Стуса // Там само. — С. 76.

331

Там само.

332

Там само.

333

Збірка «Я мільярдер» Анатолія Тарана вийшла 1963 р.

334

Літературознавець Іван Дузь, досліджував творчість Павла Усенка, Олександра Корнійчука, Остапа Вишні та ін.

335

Володя — Володимир Сорока. За одну ніч виліпив погруддя В. Стуса. На згадку про це Василь Стус залишив поетичний образок під назвою «Ніч скульптора» (Василь Стус. Твори. Т. 1: кн. 2. — С. 63—64):

У мене тіло з мармуру.

І в горлі

спинився крик:

несила продихнуть.

У мене очі

згасли, ніби зорі,

а руки рвуть ланцюг,

котрий не розірвати.

І є гірка відрада в тім,

що мармур

научений мовчати од віків.

Хай мовкне горе

і німіє біль,

одягнені у камінь,

мов у панцир.

Тож уподоб мене,

бажаний сон,

допоки день не вихопиться з дзвоном,

узявши сонце віще, мов ліхтар.

А покищо — не руште:

тихни, ніч,

змовкай, печаль,

в важкому заборолі.

Стань гордою в мовчанні

і лічи

хвилини, дні, роки ачи століття,

допоки не прорвешся раптом криком

пожарищного степового дня!

336

Можливо, мова про Анатолія Бортняка, який був поміж учасників семінару молодих авторів ув Одесі.

337

Богдан Горинь.

338

Лесь Танюк.

339

Мова про вірш «Ти з узвичаєної щирості…». Див.: Василь Стус. Твори. T. 1: кн. 2. — С. 117.

340

Див.: Василь Стус. Твори. Т. 1: кн. 1. — С. 106: «Море…»

341

Микола Вінграновський.

342

Мова про «справу юристів» — організацію підпільної Української робітничо-селянської спілки, ініціатором і фундатором якої був юрист за освітою, штатний пропаґандист Радехівського районного комітету КПУ Левко Лук'яненко. До складу спілки входили також І. Кандиба, С. Вірун, В. Луцьків та ін. Як зазначає Георгій Касьянов, принципом цієї групи було те, «що боротьба за самостійність мала вестися не тільки ненасильницькими методами, а й суто законним, конституційним шляхом. Юридичною підставою для формування вимог самостійности України мали бути відповідні статті Конституції УРСР (ст. 14) і Конституції СССР (ст. 17)». Див.: Георгій Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—80-х років. — K.: Либідь, 1995, 224 с. Після завершення слідства Левкові Лук'яненку було винесено смертний вирок. Після перебування засудженого в камері смертників упродовж місяця це покарання було замінено на 15-річне ув'язнення.

343

«Щоденник» Василя Стуса. — Зберігається: ІЛ, НАНУ, Фонд 170, од. збер. 1200, арк. 14—18.

344

Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 110.

345

Там само. — С. 113.

346

Там само. — С. 112—113.

347

Там само. — С. 103.

348

Цит. за: Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 103—104.

349

Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 111—112.

350

Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 118—119. Вірш датовано квітнем 1964-го. Таке датування може означати або те, що Олександра Фролова і В. Вербиченко помилилися на кілька місяців із датою обірвання стосунків, або ж що цей вірш написано у зв'язку з одруженням Шури, про що Василь довідався у квітні. Метафора ж «покинена вагітна» — була не першим і не останнім «провидінням» майбутніх життєвих колізій, які Василь Стус часто ніби накликав-передбачав своїми творами.

351

Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 159.

352

Загальний зошит Василя Стуса у фіолетовій обкладинці. — Зберігається: ІЛ НАНУ, Фонд 170, од. збер. 743.

353

Василь Стус. Твори. Т. 1: кн. 2. — С. 33—34. Перша з відомих спроб відтворити своє дитинство та юність і засвідчити життьові орієнтири. Пор. з «Листом до сина» від 25.04.1979 р.

354

Загальний зошит з віршами Василя Стуса. — Зберігається: ІЛ НАНУ, Ф. 170, од. збер. 743, арк. 49.

355

Василь Стус. Твори. Т. 1: кн. 2. — С. 41.

356

Автограф вірша зберігається в архіві Василя Стуса.

357

1 листопада 1963 року Василя Стуса було зараховано до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР за спеціальністю «теорія літератури». — «Трудова книжка» Василя Стуса. Зберігається в архіві родини поета.

358

Нині — бульвар Вернадського, 61.

359

Леонід Селезненко // Нецензурний Стус. Частина 1. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2002, С. 242—243.

360

Іван Калиниченко. Зустрічі зі Стусом / Камертон, ч. 20.

361

Там само. Див. також: Владислав Дмитрович та Вікторія Казимирівна Табєлєви // Нецензурний Стус. Частина 2 — Тернопіль: Підручники і посібники, 2003, С. 184—185.

362

Леонід Селезненко // Нецензурний Стус. Частина 1. — С. 242.

363

Там само. — С. 244

364

Див.: Борис Захаров. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956—1987). — X.: Фоліо, 2003, С. 81—85.

365

Див.: Доброокий. Спогади про Івана Світличного. — К.: Час, 1998, С. 6.

366

30 липня 1963 р. молоді українські літерати вирішили неформально вшанувати пам'ять письменниці. Чиновники відразу потрактували шістдесятників як «антирадянську групу» й навісили їм ярлики «буржуазних націоналістів». Коли учасники вечора зібралися в Центральному парку культури й відпочинку Києва, несподівано з'ясувалося, що літня естрада не «підготована» до заходу, а його проведення — «небажане». Попри відсутність мікрофонів вечір було вирішено розпочати, але хтось із «господарів» парку дав наказ включити через гучномовець естрадну музику. Учасники перейшли на стадіон «Динамо» й таки провели вечір. «При світлі смолоскипів виступали І. Дзюба, І. Драч, М. Вінграновський, І. Жиленко, Ст. Тельнюк, артистка Т. Цимбал та ін.». Див.: Георгій Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—80-х років. — К.: Либідь, 1995, С. 27; Іван Дзюба. Пояснювальна записка // Сучасність. 1968, ч. 8. — С. 87—94.

367

Ідеться про обговорення в СПУ віршів Надії Кир'ян, Миколи Воробйова, Василя Стуса та Миколи Холодного.