Читати книгу - "Нічний цирк"

і на мить Бейлі здається, що вона знепритомніє, але Марко підтримує дівчину.

— Селіє, кохана,— шепоче він, торкаючись її волосся. — Ти найсильніша з усіх, кого я знаю. Ти можеш протриматися ще трошки, я знаю, можеш.

— Вибач, — перепрошує Селія.

Бейлі не знає напевно, до кого з них вона зверталася.

— Ти не мусиш вибачатися, — відповідає Марко.

Селія міцно тримає його за руку.

— А що станеться з вами, якщо цирк... закриється? — наважується запитати Бейлі.

— Чесно кажучи, я точно не знаю, — зізнається дівчина.

— Нічого доброго, — бурмоче Марко.

— А що ви хочете, щоб я зробив? — цікавиться хлопчик.

— Потрібно, щоб ти завершив те, що я розпочала, — пояснює Селія. — Я... діяла дещо імпульсивно й повелася необачно. А тепер потрібно подумати ще й про вогнище.

— Вогнище? — не розуміє хлопчик.

— Уяви, що цирк — це механізм, — пояснює Марко. — Вогнище — двигун, котрий дає йому силу.

— Потрібно зробити дві речі, — додає чарівниця. — По-перше, розпалити вогнище. Це дасть... силу половині цирку.

— А як щодо другої половини? — цікавиться Бейлі.

— Це вже складніше, — відповідає дівчина. — Я несу цирк у собі. І муситиму передати його тобі.

— Ого.

— Тоді ти нестимеш його в собі, — пояснює Селія, — весь час. Ти будеш дуже міцно пов’язаний із цирком. Зможеш виходити за огорожу, але ненадовго. І я не знаю, чи ти зможеш потім передати його комусь іншому. Він буде твоїм. Завжди.

Лише тоді Бейлі розуміє, яку відповідальність його просять узяти на себе.

Це не кілька років навчання в Гарварді. Це, думає він собі, навіть відповідальніше, ніж успадкувати родинну ферму.

Хлопчик дивиться на Марко й Селію та розуміє з її погляду, що вона дозволить йому піти, якщо він попросить, байдуже, наскільки він важливий для них чи для цирку.

Він думає про довжелезний перелік питань, але жодне вже не здається йому важливим.

Він уже знає відповідь.

Він уже вибрав, коли йому було десять років, під геть іншим деревом, і пов’язав себе із цим вибором жменькою жолудів, забаганкою й розпарованою білою рукавичкою.

Він обере цирк.

— Я згоден, — каже Бейлі. — Залишуся тут. І зроблю все, що потрібно.

— Дякую, Бейлі, — ледь чутно промовляє Селія, і її тихий голос вгамовує всі його страхи.

— Невже? — радіє Марко. — Гадаю, ми мусимо зробити все офіційно.

— Вважаєш, це так необхідно? — перепитує Селія.

— За цих обставин я не можу покладатися на слова, — пояснює Марко. Дівчина на мить насуплюється, але потім згідно киває, і хлопець обережно відпускає її руку. Вона вже впевнено тримається на ногах, і її силует більше не коливається.

— Ви хочете, щоб я щось підписав? — питає Бейлі.

— Не зовсім, — відповідає юнак і знімає з правої руки срібний перстень із гравіюванням, яке Бейлі не в змозі розібрати в цьому тьмяному світлі. Він нахиляє одну з гілок до себе й водить прикрасою над вогником свічки, поки срібло не розжарюється.

Бейлі намагається вгадати, за чиє бажання може відповідати цей вогник.

— Три роки тому я загадав під цим деревом бажання, — каже Марко, наче прочитавши хлопчикові думки.

— І що ви забажали? — цікавиться Бейлі, сподіваючись, що це не надто грубо, але чоловік не відповідає.

Замість цього він ховає розжарений перстень у долоню й простягає руку Бейлі. Хлопчик нерішуче тягнеться до нього, сподіваючись, що пальці пройдуть крізь Маркову долоню, як це було раніше. Але вони застигають на юнаковій руці, котра тепер здається майже твердою. Марко нахиляється вперед і шепоче йому у вухо:

— Я забажав бути з нею.

Рука Бейлі починає горіти вогнем. Біль такий гострий і гарячий, наче перстень спікся зі шкірою.

— Що ви робите? — спромагається запитати хлопчик, хапаючи ротом повітря. Гострий пекучий біль розтинає все тіло, і йому ледве вдається встояти на ногах.

— Я пов’язую тебе із цирком, — пояснює Марко. — Це одне з моїх умінь.

Він відпускає руку Бейлі. Біль миттєво зникає, але ноги й далі тремтять.

— З тобою все гаразд? — непокоїться Селія.

Хлопчик киває й переводить погляд на