Читати книгу - "Нездоланний"

У нього за спиною не було ніякої воєнної підготовки, це вже точно. Тоді знову відновилися випадкові постріли. Жоден із них не поцілив. Аж поки одному таки це не вдалося. Просто по центру переднього ковша. Невелике коливання корпусу. Удар кулі. Тоді запізнілий звук, а потім дзвінке «клац».

Ричер сказав:

– Я вражений.

Ченґ запитала:

– Чим?

– Нарешті вони потрапили в мішень, заледве меншу від дверей у сараї. А це означає, що передній ківш і справді куленепробивний. Можемо рухатись далі.

Вествуд перепитав:

– Просто зараз?

– Кращої миті, ніж зараз, не буде.

Ченґ попросила:

– Бережи себе, Ричере.

– І ти себе, Ченґ.

Вони відчинили двері й вистрибнули назовні, одна з лівого боку, а інший – з правого.

55

Вествуд процитував своє недавнє дослідження та розповів, що в давні часи пшениця росла на чотири фути заввишки, але її схрестили із більш витривалою рослиною, яка мала багато насіння, проте лише два фути заввишки. У цьому сенсі місцеві фермери досі є трохи старомодними. Ця пшениця точно мала більше ніж чотири фути заввишки. Не те щоб Ричерові вона була потрібною для прикриття. Воно не дуже й потрібне проти хлопців, які заледве влучили в мішень, трохи меншу за двері до сараю. Але ефект несподіванки завжди є перевагою. Тому він почав повзти. Звісно, певний рух був помітний, проте він був незначним, і з відстані двохсот ярдів важко було розпізнати, звідки саме наближалися противники. Нічна роса ще не випарувалась. Його лікті та коліна повністю погрузли в болоті. Зі свинарника дуже погано тхнуло. У майбутньому на нього точно чекав новий одяг. Навіть якщо не враховувати бруд. Одного запаху свиней вистачало. Повітря було ним просякнуте. І точно просякнув би ним ще й одяг. Тож завтра буде нове вбрання. Непогана ідея, подумалось йому, особливо якщо врахувати, що біля нього була Ченґ. А тоді він подумав, що сьогодні це все скінчиться. Ченґ завтра вже тут не буде.

Після ще сотні ярдів він змінив свій курс ближче до ферми, намагаючись дістатися якомога ближче, поки він наближався вздовж його периметра. Якнайближче. Менше ніж сотня футів зробили би його щасливим. Він був страшенним прихильником МР5К. Це була трохи випукла зброя, яка працювала, як мініатюрна рушниця. Заряджена всього на один постріл, вона все одно могла поцілити з дев’яноста футів. Або вісімдесяти. Чи навіть сімдесяти п’яти. Що було би приємним бонусом.

Через п’ять хвилин він ризикнув і підвів голову, щоб зорієнтуватися, де знаходиться. Він опинився в досить непоганому місці. Він рухався проти годинникової стрілки, і якщо уявити собі циферблат, то зараз перемістився з десятки уже на вісімку. Він тепер був значно ближче. І звісна річ, його супротивники, які не були професійними та влучними стрільцями, згрупувалися на найближчій точці можливої загрози, проте тепер вони були впевнені у власній безпеці. Вони оцінили канавокопач як свою найбільшу загрозу, а найближчим прикриттям була прибудова біля огорожі, завбільшки з гараж на одну машину. За нею ховалися троє чоловіків. Що одразу дало їм вихід на Ківера. Ясний, як білий день. Класичний фланговий маневр. «Вест-Пойнт»[34] ними би пишалася.

Там був і бармен із їдальні. І одноокий клерк із мотелю. І фермер, що розводив свиней, який вів усю делегацію вгору сходами в мотелі. Великі долоні, широкі плечі та повністю укритий брудом одяг. У всіх них були рушниці М16.

Ричер чекав. Його голова знову боліла, тепер уже з обох боків.

Ченґ повзла з іншого боку, і вона дісталася ближче швидше за них, бо її завданням не було наближення з флангу. Її завданням було чекати на те, щоб канавокопач поїхав далі, а тоді відкрити другий фронт безперервною чергою пострілів. Це примусило би противників бігти назад в укриття, де Ричер розстріляв би їх пострілами в спину.

Таким був його план. Ченґ мала сумніви на рахунок усього цього. Проте поки що все йшло непогано. Він прогнозував, що буде четверо їхніх колишніх полонених, а їх виявилося п’ятеро. А ще він прогнозував, що вони стрілятимуть невлучно, і знову мав рацію. Але навіть за таких умов вона все одно перепитувала його, чи цей етап плану буде успішним. Ні, сказав він, не буде. Вони відступлять назад, до будинку. Спланований відступ. Вони повинні облаштувати свої позиції. Дещо більш надійне. На зразок кімнати безпеки.

Вона запитала: «Тоді чому ми будемо діяти саме так?»

Він відповів: «Тому що нам може пощастити».

Вона поповзла далі. Вона хотіла підібратися ближче. Цифри були їй відомі. Магазин на тридцять патронів вони вистріляють за дві секунди. Вона хотіла, щоб вони обоє також рахували. Вона хотіла, щоб їм пощастило. Якщо вона прибере одного, а потім і він прибере ще одного, то їх залишиться уже на двох менше на потім. А це було б чудово. Такі слова вона навіть не використовувала до зустрічі з ним.