Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ось тут ти помиляєшся, piccina, — заперечливе муркотіння пройшлося по моєму хребту землетрусом збудження. — Подивись на цих чоловіків, вони поїдають тебе очима.
Я обвела поглядом величезну вітальню, що більше нагадувала залу в галереї, з високою стелею, простору, з картинами на світлих стінах, поміж яких витанцьовували й перепліталися одне з одним тіні гостей. Щось я сумніваюся в цьому. Ніхто не дивився на мене, геть ніхто, усі випивали, базікали про щось, і на перший погляд нікому не кортіло поповнити скудні ряди моїх шанувальників.
— Що за нісенітниці, — наморщила я носа. — Я ніхто і геть не красуня порівняно з Лолою, — мій помах полетів до актриси історичних серіалів, що реготала за кілька кроків від нас. — Навряд хтось цікавиться мною крім тебе. А якщо таки й існують, ти відлякуєш їх своїми обіймами.
— О, ну коли до тебе нарешті дійде, — втомлено зітхнув Тоні, і я, заплющивши одне око, задрижала від лоскоту. — Ти не ніхто і не звичайна покоївка, що підчепила відомого бабія, як ти вбила собі в голову. Розплющ очі, дурненька, вони мені заздрять. Всі мені заздрять, бо ти обрала мене.
— Коли ти встиг наклюкатись, єнотику? — з осудом похитала я головою, й одразу почулося його тихе гарчання, не через роздратування, просто волоссям я полоскотала йому кінчик носа.
Ось тепер Соретті нарешті розвернув мене до себе обличчям, залишивши руку на талії, тільки тепер долоня сповзла на поперек, і навіть трішечки нижче.
— Бессі, ти робиш мене неймовірно щасливим, віриш ти чи ні. Тому я не втрачаю глузд, чекаючи результатів, — я підняла очі. Коли я втрапила в пастку його погляду, Тоні продовжив: — Так, любонько Бессі, я хизуюся тобою. І я хочу зробити все, щоб ти почувалася так само піднесеною, як я.
— Як тобі одночасно вдається бути таким романтичним і дратівливим? — спитала я. Світ навколо нас перестав існувати десь хвилину тому, зникли всі, крім мене і Тоні, і тепла його тіла, що хвилями накривало мою шкіру.
— Я? Романтичний? — удавано жахнувся Соретті. — Dio mio! Оце я скотився! Варто негайно втнути щось обурливо непристойне! Ходімо трахнемося у вбиральні?
Здійнявши брови, я розсміялася, та усмішка швидко зблякла.
— Ти не жартуєш, так?
Ні, щодо сексу Тоні ніколи не жартував.
В темних очах вже з’явився блиск азарту, пороку й небезпеки. Ну звісно. Це ж він, хтивий самовпевнений знадливий негідник.
— Якщо дійсно ти хочеш зробити мене щасливою, пообіцяй, що даси мені можливість самостійно знайти роботу…
Тоні поки не тиснув, лише цікавився, як просуваються справи, що там в мене з планом дій, і чи не потрібна його допомога, та я здогадувалася, що коли йому це набридне, й перерві в кар’єрі підступного генія настане кінець, прикриваючись добрими намірами, він відчайдушно пхатиме носа в мої пошуки, втручатиметься, використовуватиме увесь свій вплив. Ні, поки ми обійдемось без цього.
— Але…
— Я ще не договорила, — суворо урвала я його спробу заперечити. — А от коли я розчаруюся та зневірюся, і попрошу тебе, матимеш змогу використати свої зв’язки, здобуті членом.
— Чарівністю, — виправив він, та судячи з піднятого кутика рота, мій варіант був більш реальний.
— А от тепер пошукаємо вільну й усамітнену вбиральню.
Соретті одразу ж просяяв, немов отримав ранній різдвяний подарунок, і цього разу це саме те, про що він мріяв.
— Ти неймовірна, Бессі, — проспівав він, переплітаючи наші пальці.
І повторював це трохи згодом знову і знову, коли, притиснувши мене до стіни, в’їжджав в мене своїм членом, зводячи з розуму.
Ця вбиральня — рожева й пропахла трояндами та ваніллю, більше скидалася на будуар Барбі, ніж на туалет. І мала величезне люстро, як в гримерних на знімальних майданчиках або на Бродвеї. З яскравими лампочками по периметру сріблястої дзеркальної поверхні.
А ми з Тоні були в ній чорною плямою, що химерно, нехай й ритмічно, рухалась, утворюючи синхронну єдність. Крізь туман пристрасті та напівопущені повіки я бачила все: і свою ногу в нього на стегні, взуту в лискучий лаковий черевичок Маноло; і долоню на потилиці, котрою я притискала його лице до своєї шиї; і побілілі пальці другої руки, якими я зібгала тканину його сорочки; і криву усмішку, через яку моє обличчя набуло хижого виразу, бо я вже скорочувалася на члені Тоні і відчувала стрімке наближення оргазму.
Двоє темних, хтивих, збочених, схиблених одне на одному демонів. Зіпсутих, аморальних, неправильних, але цілковито задоволених собою.
— Ось зараз… Я безмежно щаслива… — затинаючись, простогнала я. Тоненьким голосочком з рваним віддихом схлипнула його ім’я, і дозволила задоволенню остаточно мене розплавити.
— Я кохаю тебе. Кохаю. Кохаю, — утробно прогарчав Тоні у відповідь, рухаючись в мені жорсткіше, швидше, штовхаючись на межі екстазу. З цим зізнанням на язиці за мить він також вибухнув оргазмом.
Наші тіла усе ще були поєднані, коли Соретті, спершись рукою в мене над головою, провів пальцями іншої по моєму підборіддю.
— Що ж ти зі мною зробила, що я не можу відірватись від тебе?
Карі очі заполонив темний безмежний манливий всесвіт, в який я залюбки пірнула.
— Ну, що ти зі мною зробив, єнотику, нам добре відомо, — засміялася я.
Ніжно вхопила його зубами за нижню губу, та відтягла трохи, насолоджуючись його муркотливим схваленням.
— Elisabetta… Sei una predatrice[1]…
І Тоні поцілував мене. Знову. Поглинув мої губи так, ніби усе життя жадав тільки їх.
Розірвавши поцілунок тільки тоді, коли дихати обом було важко, Соретті нарешті вийшов з мене. Повернув трусики, що відсунув вбік, на місце, обережно розправив мереживо, провівши пальцями по вологій від збудження та його сім’я плоті, немов шкодував, що зараз ми повинні відірватись одне від одного. Розправив сукню, яку сам квапливо задер вгору, і вже потім зайнявся своїм одягом. Гаразд, інколи Тоні сама вихованість, чомусь зазвичай у ситуаціях, в котрі джентльмен ніколи не втрапить.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон», після закриття браузера.