Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

— Тільки здогадуєшся, — її голос знизився до шепоту, став хрипким, зворушливим. — Не хочу бути відблиском надії на щастя, хочу жити на повну силу тут, сьогодні, зараз.

Вона трохи підвелася навшпиньки і торкнулася його губ своїми губами.

— Арі, — він завмер, намагаючись повернути контроль над власними емоціями, ось тільки серце шалено калатало, а кров вогнем побігла по венах. — Не хочу, щоб це сталося ось так: зі страху самотності, потайки, наче ми крадемо щось у життя. І не хочу, щоб потім ти шкодувала про власну поспішність.

— А ти зроби так, щоб мені не довелося шкодувати...

— Чутки нещадні, вони тебе знищать.

— ...І помовч хоч трохи.

*** 

Вони дивилися одне на одного, важко дихаючи, немов щойно пробігли не одну сотню кроків. А потім Ульф рвучко притис її до себе і поцілував. Жадібно, несамовито, як дикий звір, що дібрався нарешті до жаданої здобичі.

І Арселія відповіла з тієї ж нестримною пристрастю, забувши про пристойність і не замислюючись про наслідки, притискаючись до нього всім тілом, ковзаючи руками по його широких плечах, спині, спускаючись до талії і міцних стегон.

Його тіло було гарячим, твердим, як камінь, сповненим сили і пристрасті. І бажаним до божевілля.

Не даючи Ульфу відступити ані на крок та не перериваючи поцілунку, Арселія квапливо розпускала шнурівку на комірі його сорочки, прагнучі швидше доторкнутися до розгарячілої шкіри, коли відчула, як її саму стиснули, підхопили і підняли в повітря.

Від несподіванки вона тихо скрикнула, міцно обняла його шию, щоб не впасти. Мить — і ось шовк покривал холодить спину, а сама вона лежить притиснутою до ліжка вагою чужинця.

Її дихання збилося, в грудях розлилися хвилі жару і покотилися в усі сторони, відгукуючись всередині майже болісним млосним відчуттям. Арселія на мить закинула голову, дозволяючи Ульфу торкнутися губами її шиї, ковзнути до грудей, що бурхливо здіймалися під щільною тканиною сукні. В обох не залишилося жодної думки, крім тієї, що вони повинні належати одне одному. Тут. Зараз. До кінця.

Він стиснув поділ її сукні, повільно потягнув його угору, ковзаючи пальцями по оголеній шкірі стегон, поступово піднімаючись до живота, щоб раптом знову опуститися нижче, до самого потаємного місця. Арселія всім тілом здригнулася від цієї зухвалої ласки, але не зробила спроби вирватися, навпаки, вчепилася в його спину і глухо застогнала, втрачаючи голову від нетерпіння та передчуття близькості.

Але він відсторонився. Квапливо скинув сорочку, пояс та штани, звільняючись від непотрібного зараз одягу. Спритно розстебнув ряд крихітних ґудзиків на її сукні, однак заплутався в самому останньому. Арселія хотіла допомогти, але не встигла: Ульф просто рвонув нещасну тканину, і вона з тихим тріском порвалася, дозволяючи щільному верхньому вбранню зіслизнути на покривало.

Білий шовк нижньої сорочки виявився напівпрозорим, таким, що анітрохи не приховував ані обрисів невеликих грудей, ані плавних вигинів стегон. Наступної миті тонка тканина, зім'ята і непотрібна, опинилася на підлозі.

На секунду обидва завмерли, і Арселії здалося, що повітря між ними накалилося і дзвенить. Ульф схилився, вдихаючи солодкий аромат сандалу, що залишився на її шкірі, нетерпляче окреслив губами вигин грудей, обпалив гарячим поцілунком її живіт і безсоромно ковзнув далі. А вона вигнулась і тихо застогнала, не спроможна опиратися такому натиску.

Час розтягнувся, завмер і остаточно розтанув у потоці відчуттів. Арселії тільки й залишалося, що вчепитися пальцями в шовкове покривало й намагатися не кричати від насолоди надто голосно. Вона скучала за близькістю, жадала розділити її саме з цим чоловіком, але те, що Ульф робив з нею зараз — те, як торкався, те де торкався — було схоже на найбезсоромніше марення з усіх, про які вона знала. Врешті решт вона не витримала й судомно схлипнула від гострого відчуття напруги, що котилося від самісінького низу живота всім тілом. Ульф припіднявся, підтягнув Арселію зовсім близько і, не даючи вирватися чи навіть поворухнутися, притиснув її оголеними стегнами до ложа.

Руками північанин уперся в подушку біля її голови і, схилившись, прошепотів:

— Якщо хочеш зупинитися, то зараз або ніколи, — його зелені очі виблискували в тьмяному вечірньому світлі, як смарагди. Як буря в морі. Як гроза, підсвічена розчерками блискавок.

Арселія шумно видихнула, і подалася назустріч, усім тілом схвалюючи жагу, що охопила обох. Її ноги охопили його талію, притиснули ще ближче... А вже за секунду вона скрикнула, отримавши його відповідь: сильну, невблаганну й таку бажану.

Вони стали єдиним цілим. На мить він завмер, залишаючи їй можливість вдихнути — і вмить знову позбавив повітря одним сильним рухом. І знову, і ще, і ще.

Якийсь час тишу порушували лише їхні стогони, хрипке дихання, ледь вловимий шелест зім'ятої тканини. Ульф перехопив зап'ястя Арселії, завів її руки за голову, притиснув до покривала, позбавляючи найменшої можливості чинити опір, змушуючи згорати від дикої суміші паніки та задоволення, перетворюючи імператрицю на безпорадну полонянку. Ані говорити, ані навіть думати стало ніколи. Вони повністю віддалися силі пристрасті, дозволяючи одне одному насолоджуватися цим божевіллям.

А потім його хватка ослабла, і Арселія злегка відштовхнула Ульфа, змушуючи його перевернутися на спину та опинитися в повній її владі. Розпущене волосся метнулося в повітрі, впало широким каскадом на оголені груди. Північанин, не зупиняючись ні на мить, стиснув її талію, утримуючи і не даючи відсторонитися занадто сильно.

Але їй і не хотілося, навпаки, вона приймала його з жадібністю, вже відчуваючи, як підступає судома насолоди, і весь світ вибухає, тоне в яскравій купі сяючих спалахів. Смутно до її свідомості долинув його приглушений рик, змішаний з тихим стогоном, ще кілька безжальних поштовхів на межі між болем і задоволенням — і ось вони обидва впали на ліжко, закривши очі та намагаючись віддихатися хоч трохи.