Читати книгу - "Пробуджені фурії"

class="p1">— Начебто могли й помітити, що він його забув?

— Помовч. Ебісу чує, як вони його паскудять, і тихенько йде геть, але повертається у формі велетенської бурі, що зносить усе село. Тих, хто не втопився, його мацаки затягують до водяного пекла, де вони мучитимуться вічно.

— Дуже гарно.

— Так, і зі схожою мораллю. Не говори про людей за їхніми спинами, але ще важливіше — не довіряй тим падлючим божествам із півночі. — Моя усмішка стерлася. — Коли я бачив, як Ебісу підслухав минулого разу, то був ще малий. Він прийшов із моря під східний край Новопешта і розметав внутрішні поселення на кілька кілометрів уздовж берега Обширу. Убив сотні людей, навіть не дуже стараючись. Утопив половину трав’яних вантажників у внутрішньому порту, перш ніж їх устигли запустити. Вітер підбирав легенькі глісери й закидував їх у місто аж до Гарлан-парку. Тут у такого підслуховування дуже лиха слава.

— Ну, ще б пак, особливо серед тих, хто вигулює собак у Гарлан-парку.

— Я не жартую, Тоде. Якщо надійде цей шторм, а твій наметаний друг Влад не впорається з кермом, то ми скоріше навчимося дихати бела-травою догори ногами, аніж наблизимося до Шегешварової бази.

Муракамі трохи насупився.

— Залиш турботи про Влада мені, — сказав він. — Сам зосередься на дієвому плані нападу.

Я кивнув.

— Гаразд. Дієвий план нападу на головну базу гайдуків у південній півкулі, за підтримки підлітків-наркоманів замість ударної групи, і з некерованою бурею замість прикриття. До світанку. Аякже. Має бути неважко.

Він знову ненадовго насупився, а тоді раптом засміявся.

— Тепер, коли ти так усе описав, я не можу дочекатися, — він поплескав мене по плечу і пішов до піратського аероплава, гукаючи до мене. — Піду поговорю з Владом. Це буде легендарно, Таку, от побачиш. У мене таке передчуття. Посланська інтуїція.

— Точно.

Грім біля обрію катався туди й сюди, ніби затиснутий між нижнім краєм хмар і землею.

Ебісу повернувся по тризуба, і йому не надто сподобалося щойно почуте.

Розділ сорок п'ятий

Світанок ще був усього лиш сірою цяткою, ляпнутою на навислу чорну масу штормового фронту, коли «Паля» відшвартувалася й погнала через Обшир. На такій нападничій швидкості вона гуділа так, ніби от-от мала розлетітися на шматки, та коли ми наблизилися до шторму, її звук загубився у витті вітру й металевому стукоті дощу по армованих боках. Передні оглядові вікна на містку відкривали поглядові нищівну масу води, яку потужні очисники розганяли в боки з надривним електричним виттям. Далі можна було неясно розрізнити зазвичай ледачі води Обширу, що збилися у хвилі. Ебісу виправдовував сподівання.

— Наче знову на Касенґо, — прокричав Муракамі, мокроликий і веселий. Він просунувся у двері, що вели на оглядовий майданчик, у наскрізь мокрому одязі. Вітер, що верещав позаду нього, ухопився за отвір і спробував увірватися слідом. Муракамі таки поборов його й гупнув дверима. Штормові автозамки лунко клацнули. — Видимість падає нижче призьби. Той народ і не дізнається, що з ними трапилося.

— Тоді це геть не буде схоже на Касенґо, — буркнув я, пригадуючи. Від нестачі сну в мене очі ледь не скрипіли. — Бо там нас таки чекали.

— Це правда, — він обіруч вичесав воду з волосся й струсив її з долонь на підлогу. — Але ми все одно їх вибили.

— Стеж за тим, як тебе зносить, — сказав Влад рульовому. В його голосі почувся дивний новий тон, якась владність, котрої я раніше не чув, і майже вся його смиканість вивітрилася. — Нам треба, щоб вітер дув не в спину, а в бік. Підрівняй курс.

— Рівняю.

Аероплав відчутно струснуло від того маневру. Палуба під ногами забриніла. Дощ видобув новий лютий звук із даху і вікон, коли кут, під яким нас шмагала буря, змінився.

— Отак, — спокійно сказав Влад. — Так і тримай.

Я ще трохи побув на містку, а тоді кивнув Муракамі й спустився по трапу до житлових палуб. Я йшов, тримаючись руками за стіни коридору, щоб захиститися від періодичних стрибків аероплава, коли той відновлював порушену рівновагу. Раз чи двічі на моєму шляху траплявся хтось із команди, а тоді, попри тисняву, прослизав повз мене зі звичною легкістю. Повітря було гаряче й липке. Через кілька кают я глянув крізь відчинені двері й побачив жінку з молодої команди Влада, що схилилася над модулями якогось незнайомого мені обладнання на підлозі, оголена по пояс. У холодному білому світлі я розрізнив великі, гарної форми груди, плівку поту на шкірі, вологу в коротко підстриженому волоссі на потилиці. Однією рукою вона трималася за стіну каюти, а іншою обіймала груди. Вона жорстко зиркнула мені в очі, що могло означати амфетамінове похмілля або нерви перед боєм.

— Якісь проблеми, семе?

Я похитав головою.

— Пробач, я задумався.

— Невже? Тоді іди к бісу.

Двері зачинилися. Я зітхнув.

Справедливо.

Яда нервувала так само, але була повністю одягнена. Вона сиділа на верхній із двох однакових койок у каюті, в якій нас поселили, а під взутою в чобіт ногою лежав затиснутий осколковий бластер із витягнутим магазином.

В руках вона тримала блискучі половинки пістоля-кулестріла, якого я в неї не пам’ятав.

Я заліз на нижню койку.

— Що це там у тебе?

— Електромагнітний «Калашников», — відповіла вона. — Позичив один із сусідів далі по коридору.

— Уже друзів завела, га? — коли я сказав це, мене вразив якийсь незбагненний сум. Можливо, це можна було пояснити феромонами чохлів-близнюків «Ейшундо». — Цікаво, де він його вкрав.

— А хто сказав, що він обов’язково крадений?

— Я. Вони ж пірати. — Я простягнув руку вгору до її койки. — Дай подивитися.

Вона склала зброю докупи і впустила мені в долоню. Я потримав її перед очима і кивнув. Сімейство «Калашников-ЕМ» славилося по всіх Заселених Планетах як тиха ручна зброя, і це була довершена модель. Я буркнув і повернув її.

— Точно. Сімсот доларів ООН мінімум. Жоден пірат, що сидить на меті, не витрачатиме стільки грошей на тихостріл. Свиснув десь. Можливо, вбивши власника. Дивися, в яке товариство входиш, Ядо.

— Ого який ти бадьорий зранку. Не спав чи як?

— Під твоє хропіння згори? А сама як думаєш?

Вона не відповіла. Я знову буркнув і занурився в спогади, які розворушив Муракамі. Касенґо, непримітне портове містечко в ледь-ледь заселеній південній півкулі Землі Нкруми, де незадовго до того розмістили гарнізон урядового війська, коли політичний клімат і відносини з Протекторатом погіршилися. Касенґо, з причин, відомих лише місцевим, мав заклад для міжзоряних гіперкидків, тож уряд Землі Нкруми непокоївся, щоб військові ООН не захотіли до того закладу доступу.

І