Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

та семінари з тематики ролі сприйняття в сучасному світі, російської інформаційної війни проти Украї­ни, маніпулятивних технік, перетворення соціальних медіа на зброю, існуючих практик НАТО та країн-­союзниць, пов’язаних зі стратегічними комунікаціями, тощо.

США, зі свого боку, теж долучилися до боротьби з російською пропагандою в інформаційній сфері. Зокрема, в ухваленій 4 грудня 2014 р. резолюції Конгресу США[20] конгресмени закликали президента Б. Обаму та Держдепартамент розробити стратегію виробництва і поширення новин та іншої інформації російською мовою у країнах зі значною часткою російськомовного населення. Члени Палати представників рекомендували форсувати для поширення інформації використання вже існуючих платформ, таких як радіостанції «Голос Америки» і «Свобода / Вільна Європа», сприяти створенню приватних компаній за участю держави для випуску відповідного контенту і залучити до реалізації цього завдання уряди країн регіону. Крім того, 4 березня 2015 р. було прийняте рішення про надання Наглядовою радою США з міжнародного мовлення (Broadcasting Board of Governors) 23,2 млн дол. США на програми російською мовою[21].

У березні 2016 р. законопроект «Про боротьбу з дезінформацією та пропагандою»[22] було подано до американського Сенату. У документі наголошується на необхідності координування дій з країнами-­союзницями та країнами-­партнерами, передусім тими, які є мішенню для операцій інших держав з дезінформації, міжнародними організаціями та суб’єктами, такими як Центр передового досвіду з питань стратегічних комунікацій (The NATO Strategic Communications Centre of Excellence, або NATO StratCom COE), Європейський фонд на підтримку демократії (European Endowment for Democracy), робоча група з питань стратегічних комунікацій Європейської служби зовнішньополітичної діяльності (European External Action Service Task Force on Strategic Communications). Це має посилити відповідні націо­нальні зусилля та запобігти їхньому дублюванню.

Інші краї­ни в різний спосіб теж намагаються протидіяти російській пропаганді. У Німеччині Федеральний уряд планує посилити заходи для боротьби зі шпигунством, пропагандою та дезінформацією Росії[23]. Зокрема було доручено спецслужбам підготувати відповідну доповідь та прийнято рішення про відновлення роботи контррозвідки.

У Великій Британії проб­лема російської дезінформації стала окремою частиною звіту[24] Комітету з питань оборони Палати громад (House of Commons Defence Committee). Уряд відповів на цей документ, зокрема, рішенням про збільшення фінансування BBC World Service для вироб­лення програм мовлення російською мовою[25].

Проте окремі заходи, анонсовані раніше, й досі не реалізовано, як, наприклад, створення транс’європейського російськомовного каналу мовлення[26].

16.3. Новий баланс сил і пошук міжнародно-­правових безпекових формул

Висунута у період формування біполярної системи концепція «балансу сил» за останню чверть століття зазнала суттєвих змін. Уявлення про важливість процесу перевірки сили за допомогою контрсили не відповідало реаліям постбіполярного світу, де чинник військової могутності дещо втратив своє провідне значення у реалізації націо­нальних інтересів на міжнародній арені. На перший план вийшла необхідність встановити баланс інтересів, який є значно ширшим за своїм змістом і містить, поряд із чинником раціональності, ще й моральні імперативи.

У сучасних міжнародних умовах через застосування Російською Федерацією методів гібридної війни руйнується усталений світовий лад та створюється новий гібридний світо(без)порядок, у якому все сказане вище не має особливого значення. Адже ніхто в світі не може передбачити масштаби деструктивних дій, продиктованих хворою кремлівською уявою, а тим більше — наслідки таких дій.

Порушивши всі основоположні для сучасного світового порядку принципи та правила, Кремль фактично перевернув світову шахівницю та створив умови, в яких «все дозволено всім», за винятком «тих, кому не дозволено нічого».

Найбільшою бідою сучасного моменту є те, що найпершими ситуацією скористаються краї­ни на кшталт Північної Кореї, яка не тільки прискорила свою ядерну програму та відповідні випробування, а й на сесії першого комітету Генеральної Асамб­леї ООН у жовтні 2016 р. розкритикувала Раду Безпеки ООН за «необґрунтовані заяви і резолюції із засудженням проведених Пхеньяном ядерних випробувань і запусків ракет», що начебто «суперечить статуту ООН»[27].

Яскравим прикладом сучасного «гібридного світо(без)порядку» є те, що зухвала агресія РФ проти Украї­ни включно з анексією україн­ського Криму у міжнародному дискурсі набула назви «україн­ська криза». Попри всю штучність цієї назви, міжнародна експертна спільнота саме так окреслює те, що відбувається навколо Украї­ни та, природно, впливає на розвиток Україн­ської держави.

Як феномен сучасних міжнародних відносин «україн­ська криза» стала окремим фактором трансформації балансу сил, приводом для початку перегляду принципів сучасного міжнародного порядку, закономірним продовженням сучасних тенденцій міжнародних відносин. Вона фактично перетворилася на ключовий об’єкт інтересу головних гравців на міжнародній арені, оскільки результати й  наслідки конфлікту безпосередньо впливають на формування сучасного міжнародного порядку.

«Україн­ська криза» набуває особливого значення і як окремий акт глобального переходу, і як драма незалежної держави, що змушена виживати та робити свій вибір в умовах «конфліктної трансформації» світу[28].

На думку експертів Free Voice Information Analysis Center факультету міжнародних відносин Львівського націо­нального університету імені Івана Франка, нинішня боротьба за сфери впливу в рамках постійно мінливого міжнародного порядку також передбачає суперництво всіх великих держав далеко за межами Украї­ни — у точках зіткнення зовнішньо­політичних стратегій. Ці локальні протистояння інтересів великих держав, що найбільш гостро нині зіткнулись в Украї­ні, надалі визначати нові правила гри для всіх суб’єктів міжнародних відносин.

Найважливішим питанням у контексті «україн­ської кризи» та міжнародного порядку є далекосяжність і важливість наслідків, до яких вона призводить. Очевидно, що «україн­ська криза» породжує біфуркації та створює роздоріжжя для майбутньої системи стабільності міжнародної безпеки, норм міжнародного права та окремих держав і регіонів. «Україн­ські уроки», тобто правові чи політичні рішення з окремих аспектів «україн­ської кризи», є фіксацією нових принципів і правил міжнародного порядку, які народжуються на наших очах. Саме в цьому контексті «україн­ська криза» і є індикатором творення нового міжнародного порядку.

Ситуація навколо Украї­ни вже давно вийшла за межі регіонального протистояння. Хоч би якою була динаміка наступних подій, цілком очевидно, що криза матиме далекосяжні наслідки для всієї системи міжнародних відносин. На думку багатьох дослідників, світ повертається до часів холодної війни, і Захід мусить довести до кінця завдання руйнації СРСР у вигляді сучасної Росії. Інші експерти вважають, що світ взагалі повертається до більш ранньої епохи — XIX або навіть XVIII ст., коли великі держави боролися за контроль над територіями, комунікаціями та ресурсами. Ще інші прогнозують початок безпрецедентного періоду хаосу, некерованості, свого роду гри без правил у світовій політиці. Є й такі, хто в нинішній кризі бачить не що інше, як чергове зіткнення цивілізацій, що  повинно призвести до нової конфігурації сил у світі.

При всьому розмаїтті думок переважна більшість прогнозів пророкує сумні, а то й зовсім катастрофічні наслідки нинішньої кризи в міжнародних відносинах[29].

Говорити про те, що наслідки «україн­ської кризи» вже визначені, було б, однак, передчасно. Ці наслідки будуть визначатися поєднанням багатьох факторів, насамперед — здатністю чи нездатністю провідних